Тернопільська вулиця біля колії: історія вул. Хмельницького

Сьогодні це — перша місцина, яку ми всі бачимо, виходячи із залізничного вокзалу. Утім, були часи, коли залізниці у місті не існувало, а вулиця була зовсім не подібною на сучасну. Приміром, на плані Тернополя Антонія Посареллі від 1797 року в цих околицях розміщена одна з чотирьох кавалерійських конюшень. Основна ж частина забудови — приватні садиби. Є й конкретніша інформація. Скажімо, відомо, що на місці вокзалу у 1820-х будинок мав прадід повітового лікаря пана Мороза із родини Чубатих. Однак тихе життя вулички докорінно змінило прокладення колії у 1870-му.
Вулиця заробітчан
“Між двома залізничними мостами тепер тягнеться вулиця Богдана Хмельницького. Це давня Студенна, що поділялась на Середню, Вищу і Нижчу. Існувала вона вже на час прокладання колії. Студенна Середня стала вулицею Бродзінського, а Вища — Кохановського, — читаємо у книзі Любомири Бойцун “Тернопіль у плині літ”. — Біля мосту над Рудкою утворились ще й Алеї Раціборського. У 1948 році ці вулиці названі іменем ката України Кагановича, в 1953-му колишня Бродзінського стала Залізничною, а Кохановського й Алеї Раціборського — Берії. З 1957-го побутує сучасна назва об’єднаних в одну вулиць — Богдана Хмельницького”.

Отож перший краєвид від входу на вокзал — перехрестя вулиць Хмельницького і Чорновола. Книгарня, відділення банку, магазинчики і житлові будинки. Таким ми бачимо це тепер. Натомість до Другої світової тут вирувала робота еміграційних компаній Cunard Line, Red Star Line та White Star Line. Причому тільки остання діяла на сучасній вул. Хмельницького — тоді Бродзінського, 2. На цю адресу представництво White Star Line, як свідчать тодішні “Адресні книги”, переїхало у 1927-1928 рр. із теперішньої вул. Руської.
Загалом через теперішню Хмельницького за Польщі переходили чи не всі емігранти до "Гамерики”. Адже тодішня влада створювала умови для виїзду українців і колонізації Галичини поляками.
Будинки залізничників
Свідками еміграції стали і три подібні між собою будинки справа від залізничного вокзалу. Більше того, вони цьогоріч дочекаються сторічного ювілею.
“У 1911 році на порожньому місці біля станційного майдану, на вулиці Бродзінського, визначено місце для будівництва трьох будинків для залізничників. У той час в місті було вже 400 родин працівників колії. У 1912-му розпочалось будівництво. Вела його Львівська фірма "М. Улям і 3. Кендзерський"… — подає Любомира Бойцун у згаданій уже книзі. — Помешкання залізничників забезпечувались водогоном та електрикою… 2 грудня 1913 року освячено новозбудовані кам'яниці”.
Уже “Адресна книга” за 1935/1936 рр. подає прізвища власників домів на вулицях Бродзінського та Кохановського. Серед них — екзотичні тепер Брайтенбауми, Ротштайни, Бадаричі, Фогелі, Асти, Бергери, Вехслери та Бернштайни. Серед звичних у наші дні — Ленкевичі, Копистинські, Морози, Ковальчуки… Однією будівлею на Кохановського, тобто від перехрестя з вулиці Чорновола вниз у бік двоаркового моста, володіла армія. Двома — громада міста.
Електрівня стоїть досі
Однією з міських комунальних установ до війни на теперішній вул. Хмельницького, 25-27 була електрівня. Як свідчать документи з фондів нашого облархіву, ще у 1897 році місто уклало угоду з фірмою із Відня про встановлення у Тернополі вуличного освітлення. Уже у 1898-му електрівню спорудили, а наступного року — обладнали. Та здали її тільки 15 лютого 1901-го. Згодом місто викупило електрівню за 480 тис. крон. Підприємство діяло навіть у між- та післявоєнний періоди. Тепер це — сірий будинок котельні. Але багато-хто думає, що це — споруда радянських часів.

Одначе знали ровесники наших прабабусь і прадідів вулицю біля колії не тільки через перелічене вище. Адже у ті часи вже стояв корпус, де нині діє Галицький коледж. Діяли в ньому у 1910/1911 рр. школа для дівчат, із 1920/1921 — реальна гімназія. У 1924-му її перетворили на приватну реальну гімназію Софії Ленкевич. У 1935-му той будинок у приватних осіб викупила міська рада. Наприкінці 1930-х у цю кам’яницю перебралася школа ім. Гофманової.
До речі, дорога у ті часи на вул. Бродзінського та Кохановського була не дуже якісна. Тернополяни середнього віку ще пам’ятають бруківку на частині вулиці біля мосту. Асфальт уклали вже за СРСР. Щодо ритму життя, то його у цій частині міста визначали гудки потягів. Біля вокзалу здавна гуртувалися таксі. Щоправда, спершу це були кінні екіпажі.

Власне, приїжджали колією не тільки звичайні пасажири, а й різні злочинці. “15.IV.1936 р. невідомі умільці вломилися до помешкання професора др. Т.Ляденберґера на вулиці Бродзінського, звідки забрали хутро і деяку готівку. У цей же час обікрадено також Ґардецьку, яка займає помешкання у цьому самому будинку, — читаємо у газеті Glos polski за 19 квітня 1936 р.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.