Місто, у якому ночами виють вовки

Зелений весняний ліс за лічені години після вибуху перетворився на рудий осінній пейзаж. Минуло 30 років, і ми йдемо асфальтованою дорогою, яка веде через цю ділянку.
Усі поруділі засохлі дерева уже давно зрубали. Землю засипали товстим шаром піску, і на ньому виросли молоді високі зелені деревця. Але це місце й зараз залишається чи не найрадіоактивнішим у світі. Його досі називають “рудим лісом”. Адже лише за кількасот метрів звідси розташований відомий на весь світ четвертий ядерний реактор Чорнобильської атомної електростанції.
Зводять саркофаг для реактора
 - Ось тут, на дорозі, побутовий радіометр показує 200-250 мікрорентген на годину, - показує прилад дозиметрист Олександр. - Для порівняння, у Тернополі зазвичай цей показник не перевищує 10-15 мікрорентген.
Дорогою часто рухаються автомобілі, і вона вимита дощами. Тож весь радіоактивний пил опинився на узбіччі… Два кроки з дороги убік - і радіометр просто захлинається... Тут показники радіації уже вдвічі більші.
З кожним кроком усе більше дивує велика кількість автомобілів, які тут проїжджають. Як для зони відчуження, їхня кількість вражає. А їдуть вони переважно до мегабудівлі - “саркофагу”. Арку видно ще за багато кілометрів. Навіть на величезній відстані вона видається велетенською. Близько п’яти тисяч робітників позмінно трудяться над виготовленням споруди. Коли її добудують, конструкція, розташована на уламках залізничної колії, проїде вперед і накриє собою зруйнований та нашвидку законсервований реактор.
Ми ж рухаємося далі та заходимо у заросле лісом похмуре місто Прип’ять. Звичайні вулиці схожі на наші масиви “Сонячний” та “Східний”. Однак двори, де зазвичай граються діти та сидять на лавочках бабусі, поросли деревами і чагарником. Усюди —  сліди лисиць, кабанів, оленів. А вночі тут нерідко чути протяжне вовче виття.
У будинках ще збереглися вікна, а у квартирах — меблі. Однак цінні речі та металобрухт повивозили мародери.
Продукти викидали з вікон на машини
Підходимо до білого 16-поверхового будинку, який сталкери називають Фудзіяма. У перекладі — “Біла вершина”. Із житла ця споруда перетворилася на лісову скелю. У квартирах звили гнізда птахи і знаходять прихисток звірі. Під багатоповерхівкою розкидані кілька зіжмаканих холодильників.
 - У перші дні після евакуації тут стояв неймовірний сморід від зіпсованих продуктів, - розповідає Олександр. - Передбачалося, що евакуація тимчасова. А місто відчистять, і тоді люди повернуться у свої домівки. Тож спеціальні санітарні групи заходили у будинки і викидали холодильники з продуктами із вікон. До речі, намагалися влучити у кузови вантажівок, припаркованих знизу.
Вочевидь, з 16-го поверху холодильники на вантажівки скидати не ризикнули, тож вони зіжмакані, тому іржавіють тут унизу.
Прип’ять свого часу була модерним хайтек-містом. Жити тут вважалося краще навіть, ніж у Києві. Це видно і тепер. Біля шкіл - оранжереї із засохлими уже рослинами. У школах можна знайти залишки міні-кінотеатрів. У центрі міста розташований величезний басейн та парк з різними атракціонами. А до Києва з річкового вокзалу рікою Прип’ять ходив катер “Ракета” на підводних крилах. Однак прожило це місто з людьми лише 15 років.
Тепер сюди часто повертаються переселенці, аби хоч ненадовго побачити рідні вулиці. “Прип’ять, моє рідне, вічно юне місто!” - написав хтось із них фарбою на одному з будинків.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.