Загиблого бійця «Світляка» зустрічали на в’їзді до Тернополя понад сотня тернополян

Зустрічали патріота і односельчани із Великого Глибочка. За їхніми словами, Андрій був єдиною дитиною у сім’ї, неодружений. Відгукуються про Андрія лишень добре – кажуть, що його друге ім’я та водночас позивний   «Світляк» цілком відповідало йому. Бо був справді світлою людиною.
 
- Про Андрія важко сказати словами – він не любив слів, він був людина дії, - каже односельчанин, колишній сільський голова Василь Івасечко. -   Коли були табори ОУН-УПА, він завжди був в охороні, коли була кучмівська загроза, він став у ряди «Україна без Кучми».

Ще тоді, під час виступів проти чинної влади, отримав 15 діб арешту. Коли проходили заходи загальнодержавні, заходи патріотичного спрямування, він завжди приймав участь. Напевне патріотизм, активна життєва позиція  - усе це передалось йому по генах, припускають односельці. 

 

- Людина з великої літери, що можна сказати у таких випадках, - додає Василь Івасечко. -  На жаль, ця московська наволоч нищить цвіт української нації і зараз бути байдужим, так як дехто хоче уникнути…Коли просять притулку звідти, зі Сходу, і не беруть зброю у руки, щоби захищати свою країну…А Андрій взяв зброю і пішов добровольцем, щоб захистити Українську державу. Бо для українця нема різниці – Глибочок, Тернопіль, Київ чи Донецьк  - це є українська земля. Андрій був саме такою людиною. 

Добре знав Андрія і тернополянин Ігор Аркуша. Чоловік каже, що історія нашої країни повторюється.  Адже сто років тому українські січові стрільці також були добровольцями, які захищали країну. І їхні батальйони  також існували фактично за рахунок простих українців.

- Ми збираємо з нічого свою армію, яка знищена, - каже він. – За це треба спитати зі всіх попередніх президентів, кожен з яких доклався до знищення української армії. Тепер ми приносимо в жертву молодих хлопців, гине генофонд нації, хлопці, які навіть не залишили після себе нащадків. Ми маємо зрозуміти, що Росія – це проектор для знищення слов’янського світу.

За словами пана Аркуші, відразу після звістки про поранення Андрія він  телефонував і у госпіталь, у який ведуть бійців «Азову», і до сотника «Азову». Адже була інформація, що Андрій Дрьомін залишився живий.

- Були чутки, що справді боролись за його життя, - каже він. – Мовляв, тільки апаратура відчула серцебиття і почали боротись. Пізніше я довідався, що він у Маріуполі в морзі. Крім того, я подзвонив до сотника Азову.  Він не мав сили говорити, важко було, просто сказав «Він - двохсотий». Чи відразу загинув, чи ні – зараз не можу сказати.

 Світляк, за словами пана Аркуші, – такий же світлий, як і його друге ім’я. Він був скромним, не любив показухи.

Прощатимуться з ним завтра, 13 серпня, о 12-й годині  у рідному селі Великий Глибочок. 

Редакція газети «RIA плюс» висловлює щирі співчуття родині Андрія Дрьоміна, друзям, колегам та всім, хто знав Андрія. Вічна пам'ять герою...

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.