Взяв си троха біднячку, але то зараз така мода, бо по любові, то хто їм шо скаже. З її родини прийшло небагато, але гонорувалися, шоби не виглядати бідними родичами.
Сукенка така простенька, навіть не знаю. Вельон хіба нормальний. Та як, мати родину в Америці і таке викупити? В нас як хто має цьотку в Америці – то вона мусе оплатити і вбрання, і марафет і навіть музик. Бо так сі ґіберує.
Брами не було кому зробити, то хоть би туї вчепили пару гілочок чи шо. То ж росте навколо багато.
Но зал весільний слічний, нема шо казати. Церква файна, велика, видно що люди в неділю добре кидають на тацю і мають за шо то всьо утримувати. Церемонія пройшла гладко, ніхто не вмлівав, дружба моцно тримав корону над головою і рука му не стерпла.
Бабця подарувала золотий хрестик і цепочку, то всі виділи, то так має бути.
Молода цукерок дітьом не кидала, та як вона вже нині така скупа – то шо далі буде?
Ну нічо, подивимся ввечері скілько людей прийде під вісілє і чи винесуть їм тарілку з шинкою.
