Неповернений борг

Ніч, проведена у відділенні міліції – незабутня подія в житті, тим більше, якщо ти не надто звиклий до цього. Чому і за яких обставин я туди потрапив – то окрема тема, в яку зараз не хотілося б заглиблюватися. Розраховувати на делікатне чи хоча б мінімально коректне поводження з боку чергових міліціянтів – наївний ідеалізм, щоб не сказати -  глупство. Тут до тебе радше ставляться як до засудженого злочинця, якого невдовзі  мають етапувати до місця призначення. Нічого не вдієш – робота в міліції облагороджувала хіба що…Колю Кондратьєва, стерильно ідеального героя радянської кіноказочки під назвою «Народжена революцією".
Тому неважко зрозуміти моє  здивування, коли вранці високий чорнявий міліціонер з погонами прапорщика раптом запитав, чи не хочу я…кави. Запитав цілком щиро, навіть з ноткою співчуття в голосі. В ту мить мені здалося, що я перебуваю не у міліцейському відділку, а на якійсь туристичній базі. Чи, принаймні, на пункті зимового обігріву, влаштованому МНС. Втім, відбірні матюки, що почулися з кімнати чергового, одразу повернули до реальності. Прапорщик тим часом приніс і простягнув мені пластиковий стаканчик з паруючим напоєм, і я кивнув на знак вдячності. А ще подумалося тоді: якоюсь білою вороною виглядає цей хлопець серед більшості своїх колег. Надто вже він відрізняється від  класичного образу «мента». Таких середовище, як правило, виштовхує…

Опісля декілька разів бачив цього свого благодійника в місті, і у мене виникала думка про те, що варто б запросити його у кав’ярню, щоб віддячити за колишню люб’язність, але…так чомусь і не зважився. Або ж у той час знаходилися пильніші справи. А коли приблизно рік тому  місто облетіла трагічна  звістка про співробітника міліції, якого знайшли мертвим з вогнепальним пораненням у  міському відділенні, і в газетах з’явилося його фото разом з описом не зовсім зрозумілих причин і обставин смерті, я одразу ж впізнав у загиблому того самого прапорщика, який пригостив мене кавою у відділку. Не знаю всіх нюансів тої сумної історії, але, пригадую, одразу ж подумав про оту саму білу ворону, яку не сприймає і виштовхує зграя… А ще подумав про те, що добрі справи, в тому числі й елементарні вияви вдячності, треба робити своєчасно. Інакше опісля  вам може довго не давати спокою прикре відчуття неповерненого боргу…