Перепади  ранкового настрою

Поїзд «Дніпро-Трускавець» прибув точно за графіком. Хвилина в хвилину. З підніжки вагона на перон зіскочив провідник. Він не позіхав на всю ширину рота. Не протирав очі й не застібав «блискавку» на штанах. Не шкрябав волохаті груди під сорочкою. Не перегукувався на весь вокзал з провідниками інших вагонів. Не бурчав на пасажирів, підганяючи їх. Ні – він обсмикнув кітель, поправив галстук і кашкет і заходився допомагати прибулим виносити їхній багаж. Причому кожному і кожній не забував сказати «На все добре!» чи «Щасливо!». Потім так само галантно став допомагати зайти у вагон новим пасажирам.

« Що б там не казали, ми помалу стаємо більш  цивілізованими і культурними, - подумав не без деякої  приємності я, залишаючи територію вокзалу, - приклад нормальних країн таки робить свою справу. Нехай не так швидко, як хотілося б, але все ж  наближаємося до Євро…».

Темно-сіра і похмура, як сам ранок, легківка зненацька щедро обдала мене сумішшю брудного снігу і такої ж  брудної води. Провівши її вдячним поглядом, я перетнув вулицю і попростував до зупинки.  На тролейбус довелося почекати довгенько. Хвилин так через 20 «рогатий» транспорт поволі під’їхав.  Увійшовши до салону, я утримався від того, щоб сісти на вільне місце з підозрілою масною плямою, і залишився стояти. Коли заспана кондукторка підійшла до мене, простягнув їй гроші. Жінка чомусь  смачно поплювала на пальці (напевно, професійний ритуал) і видобула з хитромудрого апарата, що теліпався у неї на животі, талончик. Краєчком ока я помітив, як сусід поряд одразу ж завбачливо вдягнув рукавицю. «Все ж який-не-який прогрес є - подумав для я хоча б для якоїсь власної втіхи, -  он додумалися вдосконалити систему продажу квитків і тепер тобі не тицяють незугарний зім’ятий талон, який перед тим продали уже, мабуть,  кільком пасажирам. Потроху, може, все якось налагодиться…».

На зупинці двері тролейбуса повністю не відкрилися і довелося протискатися у вузький отвір – майже так само, як чотири роки тому екс-прокурор Пшонка під час втечі з країни продирався на пропускному пункті в аеропорту.

Вийшовши з тролейбуса, оглянув рукави плаща. Вони, на щастя, були цілі. Заспокоєний, кинув погляд додолу. Поли плаща, штани й черевики були густо заляпані брудом. Поруч сидів і сумовитими очима дивився куди чистіший за мене бродячий пес.  З-за свинцевих хмар ледь пробивалося бліде сонце. Я поволі почвалав додому…