Поміркуємо…Насправді, сучасне техніка дає великі можливості опановувати нове допитливим малюкам. Безліч освітніх навчальних програм та ігор, в описі яких зазначено, що вони сприяють розвитку дитини, розширюють кругозір. Скажемо чесно, яке полегшення для мами знати, що малюк не робить високі барикади, щоб взяти щось із найвищої полиці, не ріже ножицями тюлі, не обписує фломастерами диван, а мирно сидить і пересуває пальчиком, вивчаючи нових звірів чи властивості предметів…. А тепер подивимось на «няню-планшет» з іншої сторони: європейські вчені дослідили, що тривалий контакт з екранами в ранньому віці гальмує розвиток дитини. Американські лікарі відверто говорять про залежність, яка виникає в дітей від кольорових екранів. Тільки вдуматись, що дитина прагне чверть доби провести з телевізором чи екраном телефона. Вона їсть перед екраном, а інколи і засинає.
Період від одного до трьох років – ключовий у розвитку дитини. Саме в цей період найбільш активно розвивається мозок дитини. Для того, щоб цей процес проходив успішно, необхідно створити відповідне середовище: дитина входить у фазу «чомульки», тому найважливіше для неї отримувати відповіді на свої запитання, вчитися розпізнавати власні настрої, емоції, реакції живих істот. Тобто, дитина визначає своє місце у світі і здобуває комунікативні навики. І тут замінник: екранчик, який розповідає казку замість мами, грається в ігри замість тата і дозволяє гратись тваринками, які здихають кільканадцять разів і все одно можна отримати нову. Так віртуальний світ дуже відрізняється від реального… Але ми вже знаємо різницю, а малюк – ні.
Дитиною рухає інтерес…Вона з кожним днем тренується. Бігаючи, стрибаючи, спостерігаючи, розвиває координацію рухів, увагу. І ось така картина: спинка знаком запитання, очі втуплені в екран і більш нічого не потрібно. Дитина втрачає здатність свідомо керувати увагою, страждає рухова активність і фізичний розвиток малюка.
Крім фізичного порушується і розумовий розвиток. Мозок дитини стає лінивим. Одна справа, коли мама читає казку: дитина в уяві вчиться малювати героїв, фантазує, додумує деталі, диференціює вчинки і вчиться визначати: поганий він чи добрий персонаж. Разом з дорослим пробує зрозуміти мораль байки, висловлювати симпатію чи антипатію, вчиться співчувати, співпереживати, придумувати свій варіант фіналу і безкінечно задавати запитання. Інша справа, коли побачив відео – навіщо задаватись питаннями: все бачив, все зрозуміло. Мозок не потребує додаткових зусиль.
Непоодинокими є випадки, коли діти, що багато часу проводять за екранами, в тому числі комп’ютера, телевізора, починають розмовляти в 4-5 років, а їхнє мовлення бідне і позбавлене логічних смислових зав’язків. Вони не вміють будувати речення і гірше навчаються у школі.
Окремою проблемою є спілкування з однолітками. Планшет не вчить домовлятись з однолітками, поступатись, ділитись, вибачатись, співпереживати, співчувати, піклуватись. Ось і відповідь на запитання: чому моя дитина сидить осторонь, коли діти граються або сильно пищить і тупає ногами, коли хтось просить іграшку? А тому, що іншої моделі поведінки не бачила. Такі навики дитина набуває у спілкуванні з батьками, родичами, однолітками і їх нічим не замінити.
Ще одна загадка: істерики, нетерплячість та бажання дітей миттєво отримати те, що вони хочуть. Скажете, що це ніяк не пов’язане з «чарівними сенсорними екранчиками»? Не зовсім так. Привабливий віртуальний світ дозволяє малюкові змінювати все, що він хоче доторком пальця, ковзанням пальця: будь-яка іграшка з віртуального магазина, тварини ростуть за секунди, одяг на будь-який смак для супер-героїв, нагороди сипляться, медалі. Ще не встиг доторкнутись – тебе за все хвалять. Привабливо. Але чи так воно в реальному світі? Один доторк – і кашка на столі, один крок – і ви вже в парку, одне слово – і ви купили пів магазину. Не зовсім так? А дитина звикає, що має бути так і входить в конфлікт між засвоєними закономірностями і реальними…Реакція нормальна: крик, плач, істерика і велике обурення: «Мама не така кльова як планшет?»
Дітей треба змалку привчати до праці: допомагати по домашньому господарству, самообслуговування і пояснювати, що похвала – результат праці, набутих навиків. Для цього візьмемо курс на спілкування з нашими маленькими розумниками: чим більше, тим краще….станемо їхніми навігаторами в реальному житті. А планшет почекає, якщо ви не хочете шнурувати черевики дитині шести років, поки вона грає гру на телефоні, не відриваючи очі… Все корисно в розумних межах, а межі ми встановлюємо самі! Як і наш особистісний приклад, який є вирішальним для маленької дитини. Дитина не захоче шнурувати черевики, поки мама «зависла» в соцмережах…Ось така проста арифметика.
