Позаду благословенна пора вакханалії само- і чорного піару, вояжів країною кандидатів і – обіцянок, обіцянок, обіцянок… Знищити корупцію і запроторити в буцегарні ділків з липкими руками, очистити органи влади від «колишніх», викрити представників «п’ятої колони», створити прозору податкову систему, розгребти сміттєві звалища, відремонтувати танкодроми під назвою автошляхи…
«Гей, хлопці, - сказав би якийсь недовірливий дядько, пошкрябавши потилицю, - так це вже було і не раз. Щоразу нові клялися, що будуть ліпшими за старих, а лише доривалися до корита, то вже й не відтягнути їх було. То на дідька ота катавасія з виборами, коли все буде як було?».
«Ну що ви, діду, таке говорите!? – переконував цього «Фому Невіруючого» якийсь свідомий обиватель, - перезавантаження влади конче необхідне. Он прийдуть нові люди, які з’явилися на хвилі «Революції гідності», відповідальні, патріотичні, компетентні. Вони сформують у парламенті конструктивну більшість, уряд і тоді…»
Я б навіть насмілився повірити в оте світле «тоді», якби не знав декого з цієї «славної когорти», яка пнулася зі шкіри, щоб зайняти свої місця у залі парламенту й пройти вступний курс із натискання кнопок. З хлопчини із сором’язливим поглядом він поступово виріс у самовпевненого політичного ділка місцевого розливу. Поки що місцевого, оскільки його амбіції простягаються значно далі і витають десь там, на Печерських пагорбах. І керує ним увесь цей час одне всепоглинаюче бажання – «рулити»! Не так суттєво, чим саме - лише б бути «во главі»! Головна його життєва установка – посісти достойне (на його думку) становище в соціумі. Роль «народного обранця», з усіма її атрибутами, чудово підходить для цього. Що це: гіпертрофований кар’єризм чи перевищена самооцінка? Втім, він не відрізняється від багатьох собі подібних, реальний образ котрих разюче контрастує з тим, що його подавали довірливій публіці. Суто по-людськи розумію його – чоловік поставив собі мету й наполегливо йде до неї. Але… кому було б добре, якби він почепив омріяний депутатський значок?
Йому самому? Безумовно, адже підкорився б важливий щабель у суспільній ієрархії, був би зроблений черговий крок у вузьке коло «обраних».
Його родичам і оточенню? Більш ніж напевно, адже відкривалися б нові можливості для «рішання» різних питань.
Громаді міста, виборцям? Вельми сумнівно – вони для нього, швидше за все, перестали б існувати наступного дня після виборів.
Країні в цілому? Поява нового «протирача штанів» у Верховній Раді на її долю не вплинула б ніяк.
