«Розробка цього транспортного хаба дуже перспективна — глибокодумно промовив молодик в окулярах, — і обіцяє стати головним мейнстрімом у створенні нових кластерів. Тому наші провайдери...»
Далі я вже не слухав, оскільки спробував поставити себе на місце пересічного обивателя, не переобтяженого знанням англійської мови. Ну, гаразд, я нею володію — принаймні настільки, що в Нью-Йорку мене приймали за голландця, а як же тим бідолахам, які знають її в обсязі «О'кей» і «Хаудуюденькі були!»? Але навіть мені ота лавина доречних і не зовсім англомовних запозичень, що хлинула у «солов'їну і калинову», здається надмірною. Хоча слід визнати, що не завжди вона є проявом снобізму і бажання справити враження. Англійська мова — менш «соковита» і більш стисла за українську. Займаючись іноді перекладами, зауважив, що англійський переклад за обсягом, як правило, буває суттєво коротшим за оригінальну українську версію. Приміром, довгеньке українське «набір інформаційних підходів, необхідних для успішного ведення справ» передається англійською зовсім просто: know how (дослівно — «знаю як»). Наукоподібне українське «інженерне обладнання місцевості» англійською звучить organization of the ground («організація землі»). Таких прикладів — сила-силенна. Отож, використання коротших версій, напевно, доцільне, але... але, погодьтеся, трохи ріжуть слух всі оті «лайки», «смайлики», «бой-френди», «провайдери», «шузи», «крейзі», «хаби» (останнє взагалі схоже на якусь нецензурщину, і який сенс тицяти його на кожному кроці, коли існує майже рівновеликий український еквівалент — «вузол«»); вже трохи дратують заклики ведучих на футбольному каналі «check-in-утися» після матчу в клубі (чи барі?) вболівальників. Це, напевно, більш прийнятний варіант, ніж блатна російська «феня», і може навіть бути ознакою щирого прагнення якомога швидше приєднатися до світового співтовариства, де без англійської — ні туди й ні сюди (на щастя, ще немає нагальної потреби вивчати китайську, хоча хто знає, як воно буде з наступними поколіннями...); це, зрештою, може стимулювати вивчення тої ж англійської, але... ну, трохи вже занадто. Цікаво, як до цього ставляться увінчані науковими регаліями вчені мужі й пані з Інституту української мови НАН? Невже в захопленні від цієї повені англомовних запозичень? І "хавають" її як цілком природну річ?
Щось мені не «белівується»...Тьху! Хотів сказати — не віриться.
