Три дні після Парижа. Київ. Метро. Суворі обличчя хлопців у камуфляжі, які походжають пероном, тримаючи в руках автомати. На вулицях теж неозброєним оком вихоплюю озброєних людей при виконанні. Київ сприйняв загрозу тероризму всерйоз.
Франкфуртський аеропорт. Спокій. Жодних тривог, посилених патрулів чи надмірних перевірок. Здається, німці певні у тому, що з ними подібного не трапиться.
Німецько-французький кордон. Ну як кордон. Блокпост. Тут стоять два поліцейських авто. Хлопці лінькувато розглядаються по боках, зупиняючи деякі автівки.
Агов, стара Європо! Ти така спокійна, бо певна у своїй захищеності? Чи просто тобі важко бути в стані постійної бойової готовності? Таке враження, що всі тривоги і нерви від терактів вилились на екрани та шпальти газет. А тут все зовсім не так. Тихо, мирно. Туристи гуляють, навіть Парижем гуляють, з хворобливою цікавістю намагаючись потрапити на місця свіжої трагедії.
Якось це так дивно. Може, і правильно, що життя триває. Але тривожно, що немає якихось заходів протидії. Вони певні, що засобом контролю за терористами є відеокамери на кожному стовпі? Чи це ми панікери і перейнялись ситуацією більше, ніж ті, кого вона стосується?
Питань більше, ніж відповідей. Я їду оманливо спокійною Європою і геть не розумію, як вона планує долати загрозу тероризму і терактів. Чи, може, я звик до того, що в нас усі спецоперації проходять пафосно і з розмахом, а тут вся справжня робота непублічна, тому й ефективна?
У поїзді Брюссель-Страсбург нарешті перевірили паспорти. У всіх. Хоч якісь посилені заходи безпекиJ
Анонім