Суперечки стосовно того яким має бути мистецтво – зображувати життя без прикрас чи навпаки дарувати нам можливість втекти від реальності, точаться давно і навряд чи скоро припиняться. Сама я міняю свою думку залежно від настрою і дуже тішуся з того, що є прекрасні книги, фільми і картини, одні з яких наближають мене до життя, а інші дають змогу втекти від нього.
Але насправді не так багато творів мистецтва, які б зображували життя, таким як воно є. Часто книги, як наші туристичні поїздки, показують потьомкінські містечка, а не реальне життя. Рідко, але все ж з’являються, книжки, які написані настільки добре, що ти не читаєш, а живеш життям героїв. Такою книгою-одкровенням для мене став роман Грегорі Девіда Робертса «Шантарам».
Книжка почалася з багатообіцяючих описів життя Індії без прикрас, без вибачень чи пояснень – просто реальне життя. Шантарам – це ім’я, яке дали головному герою в індійському селі - означає «мирна людина» або «людина, якому Бог дарував мирну долю». Правда мирного в книзі дуже мало, але це не триллер в нашому розумінні – це пошук себе, пошук світла в кінці тунелю і безмежна віра в людей. Хоча б я не радила читати цю книгу перед сном.
А ще «Шантарам» це чудовий посібник по нетворкінгу, бо змушує задуматися і надихає вчитися будувати широке коло взаємин. Герой роману просто гуру і бог в мистецтві налагодження контактів.
Мої улюблені цитати з роману «Шантарам»:
- Якщо твоя доля не викликає в тебе сміху, значить ти не зрозумів жарту.
- Можна змусити людину чинити погано, але неможливо змусити чинити добре.
- Немає прекраснішого свідчення Божого промислу, ніж щедрість бідняків.
- Істина в тому, що немає хороших і поганих людей. Добро і зло не в людях, а в їхніх вчинках.
- Страждання – це спосіб випробувати свою любов, перш за все любов до Бога.
- Сказати, що в душі людини, можна лише після того, як почнеш в неї відбирати одну надію за іншою.
- Якщо ми не гордимося тим, як заробляємо гроші, вони не мають для нас цінності.
- Чоловік стає чоловіком тільки після того, як він завоює любов жінки, заслужить її повагу і збереже її довіру, а без цього він не чоловік.
- Немає нікого гіршого тих, хто хоче, щоб війна, будь-яка війна, ніколи не закінчувалася.
- Любов – це вулиця з одностороннім рухом. Любов, як і повага, - це не те, що ти отримуєш, а те, що ти віддаєш.
- Єдине царство, яке робить людину царем – це царство його душі. Єдина сила, яка має якийсь реальний зміст – це сила здатна покращити світ.
- Істина в тому, що в яких би обставинах ти не опинився, яким би щасливим або нещасним ти не був, ти можеш цілком змінити своє життя однією думкою або одним вчинком, якщо вони наповнені любов’ю.
- Із цього складається наше життя. Ми робимо крок, потім другий. Піднімаємо очі назустріч усмішці або оскалу оточуючого світу. Думаємо. Діємо. Відчуваємо. Добавляємо свої скромні зусилля до припливів і відпливів добра і зла, які затоплюють планету і знову відступають. Несемо крізь морок свій хрест і надію наступної ночі. Кидаємо наші хоробрі серця в обіцянки нового дня. З любов’ю – пристрасним пошуком істини поза своєю душею, і з надією – чистим невисловленим бажанням бути врятованими. Бо поки доля чекає нас, наше життя продовжується. Боже, врятуй нас. Боже, прости нас. Життя продовжується.
Якось так вже вийшло, шо про негативних персонажів часом приємніше читати, бо вони реалістичніше виглядають, ніж їхні позитивні і вічно щасливі колеги. Як і Скарлет О’Хара, Шантарам, головний герой роману, вибрав собі сумнівний шлях до успіху, але при цьому він живий і справжній. Завдяки опису життя головного героя можна дуже відверто дізнатися про життя індусів, про війну в Афганістані, про кримінальний світ, побувати в бою і в тюрмі, бути готовим до смерті, але чого ніколи не станеться – так це втрати надії, бо вона пронизує цю книгу і вчить жити, дружити, допомагати і не опускати руки.
Я не здивуюся якщо комусь не сподобається ця книга. Але мені, як людині, яка плаче на Майдані бо не розуміє «Як можна серед білого дня в центрі європейської столиці стріляти в людей» треба періодично читати щось таке – пронизане життям і вірою.