Подивилася україномовну версію «За двома зайцями» і вирішила скласти рейтинг своїх улюблених українських фільмів, правда згадала не всі. Список вийшов трохи дивним, бо містить дуже різні по жанрах і темах фільми, але приємно було згадувати сюжети і героїв, деякі вирішила переглянути вкотре.
Відкриває рейтинг вже згадана комедія «За двома зайцями» (1961 р, реж. Віктор Іванов) певно найулюбленіша комедія українців. Починаю з цього фільму, бо весь цей рейтинг виник завдяки йому. Як то кажуть без коментарів – смішно, саркастично, точно. В українському варіанті, до речі, набагато смішніше, раджу подивитися саме цей, перший, варіант фільму.
«Чорний птах з білою ознакою» (1970 р, реж. Юрій Іллєнко) геніальний і надзвичайно трагічний фільм. В центрі сюжету, класична, для українського мистецтва, історія, коли сім’я поділилася на різні політичні табори. На прикладі сім’ї Дзвонарів режисер показує всю трагедію української історії 1937-47 рр. Співавтор сценарію Іван Миколайчук, який виконав одну з головних ролей у фільмі. Геніальний фільм, який треба побачити, хоч його важко передивлятися, бо психологічно він досить важкий. При цьому фільм багатий красивими краєвидами Карпат, традиціями та талановитими акторами.
«Камінний хрест» (1968 р., реж. Леонід Осика) – фільм знятий за однойменною новелою В. Стефаника. Сценарист Іван Драч. Геніальний і дуже психологічно важкий фільм, знаменний своєю операторською роботою, яка вважається ледь не вершиною майстерності та вивчається в профільних вузах. Дуже жаль, що важко знайти цей фільм в хорошій якості аби оцінити його цілком. Сюжет розповідає про еміграцію бідної селянської родини. Автори фільму показали вимушеність цього кроку та те як сприймає український селянин переїзд в іншу країну та втрату своїх коренів. Як на мене то саме фільм «Камінний хрест» є вершиною українського поетичного кіно. Як і попередній, цей фільм не можна дивитися перед сном чи поспіхом, йому треба приділити час та увагу, як і будь-якому геніальному мистецькому твору.
«Поводир» (2014 р., реж. Олесь Санін) один з моїх улюблених фільмів. його я люблю за те, що він один з небагатьох українських фільмів, який не вселяє безнадії. Багато хто його критикує, чесно кажучи я не слухала їхні аргументи, тому нічого не можу заперечувати. Я цей фільм бачила не раз і буду дивитися знову. Думаю цим все сказано. Дивіться не очима, а серцем.
«Жива» (2016 р., реж. Тарас Химич) – моя остання любов. Побачила цей фільм кілька місяців тому і досі не можу забути. В основі фільму реальна історія Анни Попович, неймовірна доля якої не може не захоплювати. Фільм вийшов і історичний, і містичний, і пригодницький, і дуже емоційно сильний. В сюжеті багато цікавих даних про принципи та життя українських повстанців, наприклад про те як, що життя бійців цінували дуже високо, тому робили все можливе аби врятувати побратима. Дуже хороший фільм, про непрості часи, але без безнадії, все як я люблю.
«Фараони» (1964 р., реж. Ісаак Шмарук) фільм-вистава Київського театру ім. І. Франка. Одна з моїх улюблених комедій, яка розповідає про те як чоловіки і жінки помінялися ролями. Вийшло дуже щиро і надзвичайно смішно, а все через неймовірних акторів.
Приємного перегляду!
