"Верніть мені сина, тоді я не матиму претензій", - каже мати загиблого водія

Тож жінка у розпачі. Вона досі не може згадувати тих страшних для неї подій без сліз. А спроби іншої сторони звести усе до матеріальної компенсації, добивають матір.

Нагадаємо, 20 серпня 2011 року о 00.30 на 86 кілометрі автотраси Тернопіль-Жванець неподалік села Товстеньке трапилась аварія. Водій буса "Mercedes-Benz" виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з автомобілем "ВАЗ-21150". Внаслідок аварії водій та пасажир ВАЗу від отриманих травм загинули на місці.
- Того дня мій Андрій збирався заїхати до старшого брата, - каже жінка. – Тоді ж до села Товстенького його попросили підвезти тамтешні молодята – Володя та Оля.

Коли «жигуль» вже майже в’їхав у село, каже пані Ірина, у нього врізався бус Mercedes. Андрій та Володя загинули на місці, а Оля покалічилась.

- Це було щось страшне, - каже пані Ірина. – Я не вірила, що син загинув. Сподівалась, що він ще живий. Не могла зрозуміти, як так могло трапитись. Там рівнесенька дорога, ні ямки нема. А авто мого сина було аж на обочині.

Водія ж Mercedesа, коли приїхали батьки, на місці уже не було. Втім, вони дізналися, чиє це авто. Адже чоловік пані Ірини – Богдан та батько водія буса знають один одного уже багато років. За іронією долі, того дня Богдан Солонинка підвозив його додому. Той і розповів, що син Орест поїхав святкувати день міста у Гусятин.

Не бачили, що відбувалось навколо
Як злетіло дев’ять днів після смерті сина, вбита горем жінка навіть не пам’ятає. Адже не помічала нічого, що відбувалось навколо неї. Натомість інша сторона дуже швидко зорієнтувалась у ситуації, каже вона.

- Вони поклали Ореста у лікарню на два тижні і буквально на другий день після аварії знайшли собі адвоката, - говорить Ірина Солонинка. – А нам навіть ніхто не підказав, що треба писати заяву у міліцію. Ми не могли тоді думати про такі речі.

Тож, коли вже Орест мав виходити з лікарні, до Солонинок приїхали його батьки. За словами пані Ірини, почали з «ділової пропозиції». Мовляв, сина не повернеш, але ж можемо якось домовитись. Солонинки відмовились.

- За якийсь час нам навіть принесли на підпис заяву, складену начебто від нашого імені, - каже жінка. – Ми мали підписатись, що отримали матеріальну компенсацію від Ореста та не маємо і не матимемо до них претензій. Натомість вони нам дадуть гроші на нове авто. Який цинізм! Верніть мені сина, тоді я не матиму претензій!

Родина і цього разу відмовилась. На що інша сторона запевнила, каже жінка, що у такому випадку вони взагалі не отримають нічого. Адже знали, що розбитий «жигуль» Солонинок взятий в кредит.

Хотіли мертвого зробити винним
Окрім того, добивало родину й досудове слідство. Були версії, що начебто Андрій Солонинка їхав «без світла». А експертиза «показала», що у його крові – 0,56 проміле алкоголю. Хоча він, переконує матір, взагалі не пив. Навіть на свята.

 - Врешті-решт, слідчий видав дуже дивну постанову, - додає пані Ірина. – За нею виходить, якби наш син мав знати, що на нього влетить машина і мав зупинитись. Уявляєте? Ще до появи цієї постанови зустрілась випадково з Орестом. І він заявив, що на 50% винен і мій син. Мабуть, він вже знав про той документ. Тож ми написали в адміністрацію президента і цю постанову згодом скасували. А слідчого відсторонили від справи. Призначили іншого.

На цьому «сюрпризи» для родини не закінчились. Судове слідство мало відбуватись ще навесні. Натомість перше слухання провели аж 26 вересня у Чортківському райсуді. Тоді ж почули, що Орест не визнає себе винним. Далі судові засідання не відбувались – завжди хтось не з’являвся на суд – адвокати та навіть свідки зі сторони підсудного.

- Наступне засідання призначили на 17 жовтня, - каже жінка. – Але не з’явивились адвокати Ореста. Тож засідання перенесли на листопад. Воно, вочевидь, затягується. Важко це розуміти. 
До слова, пан Орест коментувати ситуацію до рішення суду відмовляється. Мовляв, усе ним сказане повертають проти нього.

- Думаєте, мені легко у такому підвішеному стані, - каже він. – Я вже сам хочу, щоб цю ситуацію вирішили. І як буде, так і буде. Я розумію їхню втрату. Не все так було, як розповідають. Хіба я хотів, що б так було? Не хотів.

Коментар:
Василь Когут (55 р.), адвокат:
Важко оцінювати об’єктивність судового та досудового слідства, не знаючи деталей. Адже справи про ДТП зазвичай тривають довго. Тут багато нюансів. Навіть для відтворення подій потрібні аналогічні умови, час. Тож справа може просуватись не так швидко, якби хотілось. Щодо судового слідства. Якщо жінка має сумніви щодо об’єктивності судового розгляду, то вона повинна насамперед з’ясувати подробиці справи у свого адвоката, аби чітко зрозуміти, яка позиція обвинувача та підсудного. У цій справі варто дочекатись кінця судового слідства.