Нігерія залишилася у пам'яті тернополянки країною із перчинкою

Надворі — як у сауні
Тернополянка поїхала в Африку до свого чоловіка Сергія. Він — інженер-зв'язківець, працює в Нігерії майже два роки.
- Коли я зійшла з трапу літака близько першої години ночі, африканські “родзинки” відчула одразу: вологість була близько 100%, температура — в межах +30С! — ділиться враженнями Наталія. — Ну, справжня сауна надворі!
Перше знайомство жінки із екс-столицею Нігерії, містом Лагосом, відбулося ще в Україні, при перегляді фільму “Сахара”.
Мене тоді дуже вразила густозаселеність цього мегаполісу. Насправді так воно і є. Лагос розташований на убережжі Атлантики і на кількох ближніх островах, — продовжує жінка. —  Найбільші з них — Вікторія айленд і Легос айленд. Власне, на них і розташовані діловий та адміністративний центри міста. Тоді як на материку — “спальні”, здебільшого бідні райони.
Смакували дикі апельсини
Національну страву нігерійців – сую — готують зі шматочків в'яленого м'яса, подрібненої цибулі і меленого перцю.
Я відкусила маленький шматочок і... здалася. З'їсти більше було просто нереально! Перець я люблю, але щоб стільки! Нігерійці беруть ті перчені шматочки і ще вмочують їх у гіркий перець. Аж цибуля стає солодкою, медом здається... Що й казати, там навіть цукерки з перцем! — додає Наталія. — Якось я не втрималася й запитала в нігерійців, чому страви в них настільки гострі. Виявилося - аби... не хворіти. Для них перець – свого роду дезінфекція.
Значно більше, аніж страви, українці смакувала тамтешня випічка, зокрема пончики з корицею “коф-коф”, та ароматні екзотичні фрукти.
Там я вперше скуштувала дикі апельсини з джунглів. Щоправда, на вигляд вони страшнуваті, брудного жовто-зеленого кольору. В нас, напевно, на такі ніхто б і не глянув, — припускає жінка. — Але під шкіркою - така смакота!
З'їла... не ті банани
Грейпфрути у Нігерії великі та солодкі, а їхня м'якоть наче тане в роті. Один плід важить близько двох кілограмів. Ананаси — духмяні, а манго смачні навіть недоспілі. У Нігерії ростуть два різновиди бананів – звичайні та плантіни. Перші — маленькі, дуже солодкі, з тоненькою шкіркою. А плантіни — кормові, ними годують тварин. Однак спершу Наталія цього не знала, навіть ненароком скуштувала... плантіна. А трапився цей казус так: робітник-нігерієць, який прибирав у домі й куховарив, купив собі кормового банана і звечора поклав його у холодильник.
Вранці він кудись відлучився у справах, а Сергій поїхав на роботу. Я прокинулася, зійшла вниз. Бачу: в холодильнику — банан, — пригадує, сміючись, українка. — Телефоную чоловікові: “У нас у холодильнику лежать банани...” Він каже: “Якщо хочеш, їж”.
Але на смак той банан, розповідає жінка, був ніякий: доїсти важко, але викинути шкода. Надвечір, коли всі посходилися додому, робітник глянув у холодильник і запитав: “Мадам, це ви з'їли мого плантіна?”
- Я зніяковіла, кажу: “Я не знала, що то ваш, завтра відкуплю”, - пригадує співрозмовниця. - А він сміється: “Та мені не шкода, просто його не їдять. Банани-плантіни не можна їсти сирими, тільки підсмаженими. Я завтра вам приготую, скуштуєте”. І справді, смажені на вугіллі плантіни виявилися набагато смачнішими.
Фото — хіба крадькома
Основне населення Нігерії — це три народи: йоруба, хауса й ігбо. Одні - смагляві й міцні за статурою, інші — низькорослі, тендітні та чорні, мов ніч. Решта, тобто близько половини, - 250 дрібних народностей, які належать до різних етнічних груп.
Якось прогулюємося вулицею з чоловіком. Бачимо: назустріч іде нігерієць. Але шкіра у нього світла, майже така, як у нас. Зате риси обличчя – африканські: великі губи й приплюснутий ніс, — продовжує українка. — Сергій пояснив, що перехожий – із народності ібу.
На півночі країни переважно живуть мусульмани, на півдні — християни. Решта населення дотримується традиційних вірувань.
На фотозйомку у Нігерії — табу. Місцеві вірять, що коли знимкують людину, тварину чи, наприклад, рослину, то забирають у неї частинку душі. Мовляв, це може навіть призвести до смерті. Тож коли бачать спалах фотоапарата, реагують миттєво: галасують, відбирають камеру, навіть можуть побити, — каже Наталія. — У нашого знайомого так відібрали нову камеру. Він просто фотографував лагуну і, можливо, навіть не підозрював, що в кадр потрапив нігерієць.
Та якщо не зважати на цей невеличкий культурний “казус”, люди у Нігерії - гостинні, безтурботні й галасливі.
Нам дещо варто запозичити у них. Життєве кредо нігерійців: “Тут і зараз”. Потрібно вміти цінувати те, що маєш і жити сьогодні, а не вчорашнім чи завтрашнім днем, радіти сонцю, літу і дощу, — підсумовує тернополянка.

Замість крокодилів та водяних зміїв Сергій Гаєвський побачив у національного парку Лагоса 130-кілограмову черепаху. Гід сказав, що тварина ще молода — їй лише 97 років. Мовляв, черепахи цього виду живуть до 300 років