У третій день фестивалю “Тернопільські театральні вечори” панував балаган, а саме “Балаганчик Братів Грімм”, робота студентів IV курсу кафедри театрального мистецтва Тернопільського національного педагогічного університету.
Режисер В'ячеслав Хім'як обрав за основу до постановки гумористичну п'єсу сучасного драматурга Олега Михайлова — “Баланагчик Братів Грімм” (2012). Оскільки п'єса є ще зовсім новою, режисеру довелось самостійно перекладати текст на українську мову. Власне це, як наслідок, додало виставі місцевого гумору та його доступносты для тернопільського глядача.
Це не просто казка. Сюжет п'єси базується на принципі “театр в театрі”. Ярмаркова вистава братів Грімм під загрозою — втекла актриса, що грала головні казкові ролі. Брати Якоб і Вільгельм терміново шукають їй заміну. І знаходять ... Але не одну дівчину, а цілих двох! Претендентки красиві, але дуже вже свавільні. Кожна має власну думку про те, якими мають бути казки братів Грімм.
До того ж, п'єса не є плоскою. Завдяки тому, що герої тут не просто казкові персонажі, а, в першу чергу, актори, ми наче потрапляємо за лаштунки театрального життя і бачимо усі підводні камені, котрі існують за ширмою. Проте, це не обмежується проблематикою лише театральної установи, усі риси характеру, висвітлені у виставі, — конкуренція, стервозність, капризність та пияцтво, ми зустрічаємо щодня, якщо не в собі, то в людях довкола нас.
Жанрове вирішення вистави — драматичний жарт, котрий тяжів до фарсу. Гіперболізовані жести та міміка юних акторів була вдалим підкріпленням цього. Вони існували на сцені вільно та впевнено, не боялись вдаватися до комізму та шаржування.
Особливо яскравими були персонажі Чаклунка (Марія Ганич) та Королева (Ілона Баліцька). Вони динамічно та швидко змінювали свої настрої на сцені. Своєю виразністю виділялись і і інший дует актрис - Аліна Любая та Христина Станіславська. Проте, завдяки своїй яскравості вони відкинули братів Грімм (Володимира Зелінського та Володимира Ярошнського) на задній план. Складалось враження, що авторами балаганчику є не чоловіча частина колективу, а жіноча.
За виразну граційність та манірність хотілось би виділити Володимира Ярошинського, котрий виконував роль Вільгельма. Натомість, легкості на сцені бракувало від Аліни Любої (Маргарита), не вистачало пластики і органіки з сценічним простором, рухи виділялись надмірністю і кримезністю, міміка — була аж надто театралізованою.
Окремим пунктом є сценічна мова. У акторів-студентів Володимира Зелінського та Христини Станіславської мова на сцені була надто оспілривою і не до кінця зрозумілою.
Вистава була витримана у темпоритмі. Завдяки своїй динаміці та яскравості постава усю дію тримала увагу глядача. Цікавим було і те, що пісні були написані спеціально для вистави, проте йшли у записі, що не зовсім підходить до умов камерної сцени.
Варто ще звернути увагу на пластику та хореографію, якої у виставі чимало і фактично усі номери були виконані дуже ансамблево. Також потішив хороший рівень володіння шпагою чоловічої частини акторів. Їхній двобій на рапірах, хоч і в межах комічного жанру, виглядав гідно.
У виставі були прагнення вдатися до імпровізації та інтеракції з глядачем, проте, не всі прийоми спрацьовували. Жанр “імпровіз” - це складна техніка, котра, як смачне вино, досягається разом із витриманням часу. Власне, що і є поясненням похибки.
В цілому, вистава “Балаганчик від Братів Грімм” вдалась. Молоді дарування огорнули цілий простір камерної сцени своєю увагою та дали можливість всього на кілька годин помандрувати та пофантазувати у казці для дорослих.
