Євген Худзик - режисер
Володимир Стецькович – художник-постановник, художник зі світла
Іра Лиса – художник з костюмів
|
Микола Береза - Герцог, Прем"єр Тамара Горгішелі - Віола, Цесаріо, Себастіан, Перша Прима Оксана Козакевич - Марія, Костюмер, Німфа Василь Колісник - Мальволіо, Суфлер, 2-й актор, 3-й актор Марія Копитчак - Олівія, Молода актриса Денис Соколов - Сер Ендрю, Капітан, Антоніо Олег Стефан - Сер Тобі, Найстаріший і найповажніший актор, Режисер Ярослав Федорчук - Фест, Куріо, Асистент, 1-й актор, Помічник режисера |
Уже у самому заголовку нам стає зрозумілий короткий зміст твору. Драматург прописує подвійний сюжет - це п’єса Шекспіра «12 ніч» та авторське нашарування. Оскільки драматург Клім є не лише письменником, а й театральним режисером, він уже в тексті використовує принцип «театр в театрі», тому його п’єса тяжіє радше до жанру сценарію. В сценічній реалізації акторам залишається мало простору для антропології власних персонажів. Так як професійний режисер Клім уже все прописав в тексті. Цікавим є і те, що уже в тексті передбачене місце для імпровізації. Схоже на відголосок театру Дель Арте.
На сторінках п’єси перед нами повстають не традиційні шекспірівські герої, а мандрівні актори, які як жебраки мандрують з міста до міста у пошуках щастя і фінансової поживи. Зморені холодом і голодом актори ведуть філософські діалоги, та тільки-но вони помічають присутність у залі глядачів їх настрій пожвавлюється і вроджені лицедії з розмов переходять до практики. Та спершу нас чекає тривала суперечка з приводу п’єси. Актори вагаються між «Гамлетом», «Отелло», «Макбетом», «Ромео і Джульєттою», але зупиняються на виразно іншому тексті Шекспіра – п’єсі «12 ніч». Саме тут і стає помітний сам почерк Шекспіра.
Дія комедії розгортається у вигаданій країні, назва якої невідома. Править нею молодий, ласий на жінок Герцог, якому до душі припала молода графиня Олівія. Проте, графині зараз не до весільних клопотів, вона носить жалобу за смертю брата, та й молодий Герцог їй не до вподоби.
Близнюки - брат і сестра Себастьян і Віола, попавши у шторм та зазнавши аварії, опинилися в невідомій країні і втратили один одного. Обоє сприймають цю втрату дуже трагічно, бо переконані що морська глибинь забрала їхню близьку людину назавжди. Віола переодягнувшись в чоловічий одяг з'являється при дворі Герцора. Правителю припадає до душі парубок по імені Цезаріо (це ім'я взяла собі Віола) і він наймає його до себе. Віола одразу ж закохується в Герцога, проте не може продемонструвати цього, адже вона чоловік. Герцог цього не помічаючи дає своєму новому пажу доручення відправитися до Олівії і спробувати посвататися до неї. Проте, зовсім згодом розуміє, що його ставлення до молодика Цезаріо виходить за рамки звичного сприйняття. Герцог починає задумуватись чи не гей він раптом?
При дворі Олівії живе її дядько сер Тобі – пристаркуватий п'яниця і безпардонний веселун. Увесь свій час він пиячить разом з сером Ендрю у генделику «Три осли». Сер Ендрю також безуспішно прагне уваги Олівії.
Проте, на двох не взаємно закоханих чоловіках список не закінчується, є ще одержимий Олівіїними чарами слуга Мальволіо, котрий закоханий у неї ще з самого дитинства. При дворі графині панує любовна атмосфера, навіть блазень Фест закоханий у служницю Марію, яка таємно любить Мальволіо.
Цезаріо домагається аудієнції у Олівії і передає їй звістку від Герцога. Справа закінчується несподівано: Олівія закохується з першого погляду в Цезаріо, тобто в Віолу. У місті, тим часом, з'являється Себастьян, що оплакує свою сестру, вважаючи її загиблою. Починається ціла низка непорозумінь.
Завершення ж п’єси також вирізняється несподіванкою – шекспірівські персонажі абсолютно не помітно стають звичайними акторами. На сцені з’являється режисер та провідні актори, уже не мандрівного, а театру із статусом. Вони складають свої речі і рушають, гастролі закінчено. Усюди сніг.
Особливий акцент зроблено і на символічному значенні дванадцятої ночі. Адже у тексті неодноразово згадується, що це період, коли творяться дива. Саме тому текст виглядає таким магічно-хаотичним, дуже схожим на новорічне диво чи марево.
Виразними у виставі виступають також світло і музика. Цікава світлова партитура з використанням 3D анімацією робить виставу візуально виразною, а музичне вирішення задає відповідної атмосфери. Мовлячи про музику, то у виставі «Дванадцята ніч» поєднано чимало жанрів та способів музичного відтворення. Зокрема це:
- бітбокс (музичний фрагмент на початку вистави у виконанні тріо блудних акторів (О. Стефан, Я. Федорчук, В. Колісник). Цей фрагмент спершу видається лише акторською імпровізацією, проте потім стає зрозуміла його функція у виставі. Бітбокс є першим музичним фрагментом у постановці, він задає ритму і настрою. Він присутній у виставі лише один раз, у сцені з мандрівними акторами і надалі протягом вистави не повторюється. Такий музичний контраст допомагає ще сильніше підкреслити два пласти сюжету);
- народно-обрядові голосіння (цей музичний фрагмент теж зустрічається протягом вистави лише один раз, на зламі двох частин вистави: одразу після сцени з мандрівними акторами і, відповідно, напередодні шекспірівського фрагменту. Пісня «Присвята Варвара» виконується багатоголосним співом під акомпанемент дзвонів. Його функції у виставі теж невипадкова, адже саме цей мотив розмежовує два елементи вистави й робить акцент на порі, в якій точаться події – це різдвяний період. Власне тут у музичній формі підкреслюється символічне значення дванадцятої ночі про яке згадувалось вище);
- акапельний спів (вступна пісня Олівії (Марія Копитчак). Даний музичний фрагмент здійснюється одразу після монологу Олівії, проте він говорить значно більш ніж текст. У даному музичному фрагменті ми бачимо внутрішнє страждання героїні з приводу її втрати брата. Його функція у виставі – пізнавальна;
- речитатив (декламація тексту під звуки губної гармоніки та гітари у виконувані Актора (Олега Стефана) та Герцога (Миколи Берези). Такий спосіб подачі тексту додає виставі динаміки та театральної виразності. Також актори декламували і під час співу португальських пісень фаду. Текст, який вони виголошували не був безпосередньо пов'язаним з сюжетом. Складалось враження, що це було нічим іншим як перекладом португальської пісні;
- інструментальна музика (у виставі присутня монотонність інструментальної музики – застосування гри лише на одному інструменті, на акустичній гітарі. Проте таке рішення не робить виставу музично збіднілою, а навпаки – гармонійно структурує її);
- португальський романс фаду (він і є ключовим єднальним елементом вистави, її музичним епіграфом. Протягом цілої вистави звучать п’ять композицій даного жанру. Його специфіка полягає у мінорному виконанні пісень на теми кохання, страждання та тему моря. Абсолютно не випадково режисер обирає саме цю музику, оскільки її тематика повністю співзвучна із сюжетом п’єси. Це є, свого роду, музичні акценти вистави. Адже у найвиразніших сценах звучить саме ця музика, зокрема сцени страждання Віоли за братом, траур Олівії, сцена приреченого на крах кохання Віоли до Герцога, рішення Олівії піти в монастир та фінальна сцена гастролюючих акторів, котрі стоять під снігом. У виставі фаду виконується під акомпанемент гітари на португальській, проте мовний бар’єр не був перепоною для сприйняття пісні. Інтуїтивно глядач розумів зміст музичної композиції, адже актори не виконували її в естрадному статичному варіанті, а обігрували її фізично.
В цілому, вистава «… п’єса Шекспіра «12 ніч» зіграна акторами далекої від Англії країни, що і не знала ніколи слів Шекспіра…» багата на музичні фрагменти. І хоч тут присутній синтез різноманітних жанрів, проте існує логіка їх застосування, а то і більше – символічне значення. Парадоксальним є і те, що одночасно здається, що у виставі не витримано пропорції, а саме - надмірне виконання пісень під гітару. Проте, згодом стає зрозуміло, що це не монотонність ідейного почерку режисера, а спеціально виважений крок, аби об’єднати музичну частину вистави в одне ціле.
Фото взято з сайту www.zbruc.eu
