- Треба совість мати і розум, безсссссовісні, - ледь не прошипіла мені одна із перехожих тернополянок. Мовляв, люди втомилися після робочого дня і поспішають додому, до сім'ї.
- Боже, нині 21 століття. Нехай інші способи пробують. Ми ж цивілізовані люди, - прокоментував якийсь чоловік одному із тернопільських ЗМІ
- Якби мали чим зайнятись, то не займались б хе***ю, що ви тут доказуєте. Шуруйте вже на Київ, - мовив у натов поспішаючий додому перехожий.
Ці та інші “теплі” слова довелось почути мені, в тому числі з якогось дива у свою сторону, під час акції протесту проти котелень на торфі та перекриття дороги. Якось би дивно було, якби дозволила собі відповісти у такі “теплі моменти” аналогічно.
Однак, хочеться сказати інше: всі ми маємо якусь роботу (гроші з неба не падають), всі ми за день втомлюємось (хтось більше, хтось менше, але все ж), всі ми чимось цікавимось (хтось виключно добробутом своїм і родини, а хтось про добробут загалом). Тож не варто лаяти людей під час будь-якої акції, навіть, якщо ви не поділяєте причини протесту.
У Тернополі не проводять таких болісних для вашого-нашого менталітету акцій у підтримку ЛГБТ-спільнот, і тим більше не проводять акцій за “руцкій мір”. Всі наявні акції, коли на дорогу виходять не якісь партії чи організації, а звичайні мешканці, чимось та обгрунтовані. А зазвичай тим, що іншими методами до себе уваги не привернути.
- Мені додому треба. Мої діти їсти хочуть, - обурювалась одна мадам.
- Їсти, звісно треба, але чим дихати будуть у майбутньому, вас не хвилює? - відповів хтось із натовпу.
Та і так було зрозуміло, що не хвилює. Не хвилює на цей момент. А завтра, якби що, скаже — а чому нас ніхто не попереджав?
