Історія, яку ми вчили під іншим кутом

Про Другу Світову війну я знав виключно зі шкільних підручників, радянських фільмів та розповідей моїх прабабусь і бабусь. Я був переконаний, що розпочалась війна 22 червня 1941-го, а закінчилась — 9 травня 1945-го перемогою радянської армії. Під впливом розповідей рідних та радянської пропаганди в мене чітко сформувалось уявлення про те, хто ворог, а хто друг. І на те, щоб змінити його знадобились роки. Тільки недавно я, як і багато моїх однолітків, переосмислив роль ОУН-УПА в історії України. Вони — герої, котрі, як вміли, як могли боролись за незалежність своєї країни. Виходить, вони бачили на багато літ наперед. Вони знали, хто наш ворог і намагались знищити його. Не вдалось. Тоді не вдалось. Але, впевнений, вдасться нині. Приклад самопожертви своїх дідів та прадідів зараз наслідують воїни, що зі зброєю в руках захищають територіальну цілісність України від російського агресора. Виконують свій обов'язок, як виконували і ті українці, котрі в 41-му пішли на фронт. І воїни УПА і ветерани Другої світової захищали свою землю. Це радяська пропаганда розвсарила їх, розділила сім'ї, начіпала ярликів. Та СРСР вже нема, а москва показала своє справжнє обличчя. Тож не варто більше стояти осторонь. Настав День примирення і пам'яті. Ще у 2010-му на дев'яте травня мені з друзями (один — з Червонограда, а інший - львів'янин) випало відпочивати в Карпатах. І ось між нами зав'язалась дискусія про те є 9-те травня Днем перемоги чи ні. На будь-які мої аргументи "за" у них знаходились факти "проти", а на всі їхні “проти” я мав свої “за”. Розмова була важкою, тривала понад чотири годин... Врешті ми дійшли спільного висновку: 9 травня — день пам'яті, бо у війні нема переможців і переможених. То був 2010-ий… З огляду на події, що відбуваються у нас в країні вже понад рік, переосмилюєш все те, що для тебе було зрозумілим і достовірним. Стає ясно, як можна маніпулювати сприйняттям ситуації безпосередніх свідків подій, як можна використовувати газети, радіо і телебачення для донесення потрібної інформації. Та єдиним і незмінним залишається той факт, що війна — це завжди смерть, страждання, біль втрати. І вони не мають ні національності, ні віку. Для України Друга світова — справжня трагедія. Ми опинились між двох тоталітарних систем, котрі не гребувала жодними методами для перемоги. Для обох українці були маріонетками, засобом для ведення бойових дій, живою силою. Але ми вистояли, домоглись таки незалежності і зараз ні за що в світі не віддамо її. Бо — пам'ятаємо, а отже — переможемо!