Минуло 30 років. А в України не гоїться 30-ти кілометрова рана – «зона відчуження». 30 років відчуженими у цій країні почуваються майже 5 мільйонів громадян – постраждалих в наслідок аварії на Чорнобильській АЕС. 30 років вони тамують біль ліками, купленими за мізерну пільгову пенсію, просять у бюрократів про путівки на оздоровлення, а перевізників про проїзд. Ті, хто залишився живими...бо радіація нещадна, вона за дуже короткий час забирає життя усіх, хто з нею стикається. Пожежники і військові, лікарі і будівельники, працювали до втрати свідомості, не розуміючи усіх наслідків для свого здоров'я. Між тими, кого сьогодні називають постраждалими внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, є майже 200 тисяч українців, які тоді фактично стали щитом для світу. Завдяки їм та їхній роботі четвертий реактор АЕС був накритий "саркофагом", а ми з вами відгородженні від найстрашнішої біди.
А мирні мешканці 30-ти кілометрової зони, що залишили свої домівки з усім “добром”, ще не раз згадували наслідки страшної аварії, відвідуючи лікарів, які просто розводили руками, не маючи змоги допомогти їм. Скільки їх залишилося живих?
Сьогодні Чорнобиль, Прип’ять - міста-привиди. Пусті будинки, дитячі майданчики, школи магазини. Потрібно ще багато часу аби природа сама змогла вилікувати цю землю від наслідків людської недбалості.
Пам’ятаймо, що поміж нас є люди, які навіть за 3 десятиліття не забули страшне обличчя атомного лиха. І допоки час гоїтиме рани України, будьмо для них підтримкою!
