Об’єднання спільним недругом

Липень 1987 року. Литва. «Живуть же люди, - подумав, йдучи вуличкою Панєвежиса і вдихаючи аромат кави, - ніби в одній країні з нами, а враження таке, наче в різних цивілізаціях». Я вже встиг відзначити різницю між сервісом у нас і у Литві: коректність тутешнього  персоналу, незвичні поліетиленові пакети, жіночок-продавців у симпатичних національних чепчиках. Після цього зайшов у якийсь бар. «Мне, пожалуйста, 100 грамм Абсолюта», - звернувся до бармена на «общепонятном». Той холодно глянув на мене і з доволі «рязанських» рис мого обличчя, напевно, вирішив, що я зі Пскова чи з тої ж Рязані. «Мы по сто грамм не продаем, - промовив з характерним акцентом, - только по 50». І по паузі додав: «И продавать начнем только через час».
 

Я потупцював на місці, і раптом мені в голову вдарила крамольна, як на ті часи, думка. «Может, вам не нравится обращение на русском? - запитав, - так я из западной Украины, из Тернополя, как же мне с вами общаться? Литовский за один день я не выучу…Может, на английском или французском?» Погляд бармена став привітнішим, і він рукою вказав мені на обертовий стілець біля бару. Я сів і за  хвилю промочив горло уславленою шведською горілкою, закусивши маленькою оливкою. «Нічого особливо - подумав я з деяким розчаруванням, - наша «Пшенична» нічим не гірша». «Может, чуть-чуть виски?» - раптом запитав бармен, усміхнувшись стримано-доброзичливою усмішкою – точнісінько як Артур, герой «Довгої дороги в дюнах». «Да-а, - промимрив я, полізши рукою до кишені, але  литовець жестом зупинив мене: «Виски за счет заведения». Я лише розвів руками, мовляв, ну, якщо вже так наполягаєш…Десь через півгодини я вийшов з бару, встигнувши за цей час скуштувати не лише віскі White Horse і Ballantine, а й чарочку Jamaica Rum. Теж – «за счет заведения». На прощання філантроп-бармен, імені якого я так і не дізнався, сказав мені з тим самим приємним акцентом: «Привет Тернополю!»… 

…Коли нині чую, що Литва допомагає, наскільки може, Україні, - лікує наших солдатів, входить до складу об’єднаної військової бригади, - я мимоволі згадую оте має «халявне» чаркування в Панєвежисі тридцятирічної давнини. Згадую і доходжу висновку, що моє швидке порозуміння з литовським барменом і узгоджені дії України і Литви мають спільну основу чи причину: наявність «третьої» сили, яка могла бути просто антипатичною (у 1987 році) і відверто ворожою (в 2017 році).  Наявність Росії.