Профілактика за Лобановським

Так уже традиційно в нас ведеться, що  у святкову пору проблема вживання  міцних напоїв (і зловживання ними) набуває особливої актуальності та гостроти. У ЗМІ та на інтернет-сайтах можна зустріти численні рекомендації медиків і просто обізнаних людей стосовно того, скільки чайних ложок масла чи олії слід з’їсти перед застіллям, щоб, бува, завчасу не ткнутися «лицем в салат». І скільки крапель нашатирного спирту треба капнути у воду, щоб прийти до тями у випадку, якщо межа норми залишилася далеко позаду. Норма ж, як відомо, у кожного своя.

У зв’язку з цим пригадується історія, яку розповів свого часу популярний грузинський актор і  футбольний коментатор Коте Махарадзе. Як відомо, віртуоз мікрофона був великим шанувальником київського «Динамо» і особистим другом Валерія Лобановського. В кінці 80-х років Махарадзе задумав зробити цикл передач про київський клуб та його тренера і з цією метою приїхав на тиждень до Києва. Як потім з гумором згадував сам батоно Коте, цей тиждень став для нього справжнім випробуванням на стійкість. Витримати його він витримав, але наслідки відчував ще доволі довго.

  Як на зло, хтось із знайомих світил медицини незадовго до того нарадив Лобановському, що чиста горілка начебто, по-перше, є найкращим серцевим засобом, а по-друге, чудово вимиває стронцій з хребта. Відбувалося  це все в перші роки після аварії на ЧАЕС, в умовах досить значної радіофобії. Акуратний і педантичний в усьому Лобановський поставився й до цієї справи з належним професіоналізмом і заповзявся ретельно зміцнювати серце і виводити радіонукліди з хребта. Та не сам (як можна?), а залучаючи до цього «профілактичного курсу» і свого співрозмовника. За словами К. Махарадзе, на Лобановському випите майже не позначалося, а от йому, більше звиклому до грузинських вин і коньяку, ставало доволі зле. З горем навпіл вдалося відзняти задуманий цикл, після чого тортури для гостя з Грузії закінчилися.
 

Я не знав отої передісторії, але саме в ту пору довелося побачити одну передачу з цього циклу, в якій йшлося про видовищність гри. І тоді, пригадую, мене дуже здивувала якась несподівана жвавість і емоційність завжди холоднуватого і незворушного Лобановського. Він енергійно жестикулював, трохи незвичною була міміка. А Махарадзе, пам’ятаю, здебільшого втомлено усміхався і підтримував рукою голову – не інакше як бесіда велася на тлі «лікувально-профілактичних заходів»...