Смерть за Україну і через Україну

Зовсім поряд на стрічці новин - два вельми показових повідомлення: «Ще один наш краянин загинув на війні» і «Через п’яного водія загинула жінка».  Об’єднує їх страшне поняття «загибель». За різних обставин, але з однаковим трагічним фіналом. Доброволець АТО пішов боронити свою землю від погані, яка зазіхає на неї. Природне бажання людини з почуттям громадянського обов’язку. Його загибель – це загибель за Україну.  Смерть літньої жінки під колесами - це загибель через Україну. Через те, що вона не карає належно тих, хто брутально порушує правила дорожнього руху, та ще й полюбляє їздити «під градусом». Для багатьох водіїв це стало нормою.

Вакханалія на дорогах щодня поповнює скорботний список жертв, і з такою ж регулярністю з’являються повідомлення про те, що винуватці трагедій щасливо уникають покарання. Ну як після цього не повірити у свою всесильність і невразливість?  То, все-таки, не може чи не хоче держава Україна навести порядок у цій справі? Адже не так складно  видається облаштувати ще одну містку тюрягу і давати декілька повноцінних років ув’язнення за саме лише керування автомобілем у нетверезому стані. І з його конфіскацією (уявляю, як презирливо скривить рот якийсь крутий «шоферюга»). І з геометричним зростанням терміну у випадку спричинення аварії. Наш люд, загалом, лякливий, і два-три показові процеси з суворими вироками змусили б любителів проїхатися з вітерцем і «підшафе» принишкнути – ще у стародавньому Римі відзначали, що блискавка вражає одного, а лякає багатьох.

Але, здається, наша рідна держава не збирається йти таким шляхом. Адже тоді чималому числу нинішніх «господарів життя» довелося б поміняти комфортне сидіння свого «джипа» на тверду лаву підсудних, а зручне житло – на тюремні нари. Чи часто таке було в новітній історії України? Зрозуміло, від долі жертви трагічного випадку на дорозі не можна бути застрахованим ні в законослухняному Сингапурі, ні на автобані біля Гамбурга, ні на хайвеї десь у Каліфорнії. Аварії з людськими жертвами траплятимуться завжди. Але усвідомлення цього – не привід миритися з повним «бєспрєдєлом» на наших дорогах. Він обертається не меншим числом загиблих і покалічених, ніж бойові дії на сході країни. Цікаво, чи мала держава моральне право змушувати своїх громадян воювати за неї шляхом примусових мобілізацій, якщо вона нехтує своїми обов’язками в забезпеченні їхніх елементарних прав на життя?