"Книгарня - не гастроном, а книга - не ковбаса"

Він спробував безліч професій: від підсобника на будові до продавця-консультанта у книгарні. Вступав і вчився в медичному та педагогічному університетах, однак так їх і не закінчив. Займався самоосвітою.
Закоханий у книги, кіно, театр і малярство. Тернополянин Назар Савчак переконаний, що будь-який досвід - позитивний або невдалий - потрібен у житті для того, щоб мужніти та йти далі.

У "книжкових запоях"
- Назаре, тернополяни, які не байдужі до книжок, добре знають тебе. Адже ти не просто даєш консультації у книгарні. Ти шокуєш книголюбів своєю обізнаністю. Розповідають, що ти не тільки знаєш, де і яка книжка є на стелажах, але й на якій сторінці можна знайти потрібну відповідь?
- Я просто намагаюся фахово ставитися до своєї роботи. Звісно, у мене є постійні покупці, які приходять у книгарню саме до мене. Вони знають, що я допоможу їм віднайти літературу, яку ніхто більше не знайде. Хоча для мене робота в книгарні - не тільки заробіток. Я книгоман, а тому все, що я роблю, - мені цікаво. Приємно зустрічати людей, які знають, чого хочуть. Трапляється, мене тішить самолюбство, коли зустрічаю схожих у переживаннях, думках, моделях людей, з якими маєш точки дотику.
А щодо моєї обізнаності, то всю літературу книгарні знати неможливо. Але я себе відчуваю, як риба у воді, із художньою літературою (усі види - зарубіжна, українська, сучасна, класика), історичною, філософською, мистецькою. Я на цьому спеціалізуюся. А от дівчата із книгарні прекрасно знаються та рекомендують книги зі шкільної, вузівської програми, методички і дитячі книги.
- Що в роботі тобі приносить задоволення?
- Хоча я люблю свою роботу і працюю по 11 годин у день, однак не можу сказати, що вона для мене - все. Я не розумію, як можна жити тільки роботою. Для мене робота - це один із елементів мого життя, але не головний. Був період, коли я був у "книжкових запоях". Але людина не може постійно заряджатися від віртуального світу. Так, це досвід, емоції, але це - віртуальний світ. Книжка ніколи не замінить реального спілкування з людьми. Тому тепер я більше ціную живе спілкування, прислухаюся до власних переживань. Для мене сьогодні робота цікава тим, що я можу спілкуватися з людьми. А от читати книги на роботі ніколи. Тільки у вільний час.
- Що для тебе книги? Звідки така тяга та захоплення книгами?
- Можна говорити різні банальності. Мовляв, книга - це найкращий друг. Раніше, можливо, я так і ставився до книжок. Але зараз для мене найкращий друг - це мій друг. А книга - це інша реальність, якийсь невеликий зріз життя. Хоча саме життя насправді є набагато ширшим і цікавішим. Книги в дечому допомагають жити. Оскільки одна людина не може пережити досвід багатьох людей. Усі ми різні, а тому й цікаво доторкнутися до переживань і внутрішнього світу когось іншого - героя книги. Однак треба пам'ятати, що нафантазоване у книзі - уже існує в цьому житті. А загалом любов до книг у мене від батька.

Книги мають "прописку"
- Яка твоя домашня бібліотека? Чи купуєш ти книги?
- У мене невелика бібліотека - близько двох тисяч книг. Хоча серед моїх знайомих є й такі, які мають 20-тисячну бібліотеку. А це вже справжня домашня книгарня! Як і на роботі, я знаю місце "прописки" кожної книги. Для когось, хто приходить до мене, часто здається, що у мене творчий безлад із книгами, але для мене - це порядок. Адже мені легко віднайти потрібну! А книги я купую, але не так активно, як раніше. Це здебільшого спеціалізована література - філософського чи християнського характеру, монографії, які видають малим тиражем. Трапляється, що тільки за книгами я сідаю на київський потяг та їду на Петрівку.
- Які читачі у Тернополі?
- Дуже різні. Не буду говорити про ідеального читача, бо таких немає. Однак не можу сказати, що тернополяни байдужі до чтива. Мене взагалі дивує те, що люди активно читають. Адже через Інтернет можна витягнути все, що завгодно. Хоча я, читаючи наукову специфічну літературу філософського характеру, знайти в неті таку не можу. Таку літературу я замовляю.
Робота без компромісів
- Книгарня має враховувати попит на книги? Як ти передбачаєш смаки читачів?
- Книгарня - не гастроном, а книга - не ковбаса. Однак і тут потрібно знати, чого хоче читач. Від мене здебільшого залежить, яка література у книгарні. Я не займаюся тільки замовленням літератури для школярів, студентів або ж дітей. Оскільки наша книгарня розташована неподалік вокзалу, то враховуємо навіть те, що є люди, які до нас заходять, аби купити щось "легеньке в дорогу" або книги на пам'ять про місто. Кожна книга, навіть банальна, має свого читача. Хоча приємно, коли приїжджають із Донеччини, Хмельниччини, Києва та часто дивуються, що у нас знаходять книги, яких немає у них.
Зараз найважливіша проблема книголюбів - подорожчання книг. Чудові недорогі книги ми ще півроку тому замовляли з Москви. Для прикладу, серію книг "Жизнь замечательних людей" від "Молодої гвардії". Книги хороші - і ціни, як на Петрівці. Однак зараз, на жаль, і російська книга подорожчала вдвічі, і українські видавництва не дбають про читачів і не опускають ціни на свій товар. Втім, українська книга була завжди дорожчою, ніж російська. А так не повинно бути, бо люди стануть менше їх  купувати.
- Скільки часу ти працюєш консультантом у книгарнях? Що для тебе ця робота?
- Сім років. Спочатку я працював у "Домі книги", але уже чотири роки - у "Книжковій хаті". Подобається дружній колектив, а найголовніше - що ця робота не суперечить моїм принципам і вподобанням. Я належу до специфічного типу- "людина читаюча", тому і робота у мене відповідна. Вона не суперечить тому, чим я живу і цікавлюся.
"Не маю бізнесової жилки"
- Чи пам'ятаєш, як і коли заробив свої перші гроші?
- Добре пам'ятаю. Це було після школи, коли я працював підсобником на будівництві. Після цього було чимало різних спроб пошуку того, чим я буду заробляти на життя. Незважаючи на те, що батьки хотіли мене бачити медиком, я, вступивши та успішно навчаючись у медакадемії, зрозумів, що це - не моє. "Для чого мені займати чуже місце?", - думав я тоді. Покинув навчання і на історико-географічному факультеті педагогічного університету. Не маючи вищої освіти, вирішив зайнятися самоосвітою, про що зовсім не шкодую. Як співав Борис Гребєнщиков, я належу до покоління двірників і сторожів. Вважаю, що будь-який досвід для мене важливий, тому він ніколи  не може бути помилкою.
- Які професії для тебе привабливі? Чим ти мріяв займатися з дитинства?
- Я люблю малярство. З дитинства мріяв малювати, хоча не маю дару до цього, відчуття перспективи. Хоча трапляються моменти, коли виникає бажання брати фарби і щось малювати. Але не хочу бути другим Малевичем, щоб повторити його "Чорний квадрат".
Зі школи захоплювався фотографуванням, кіно, театром, музикою. Хоча у мене немає здібностей до музики - непоганий голос, але не маю слуху. Це мої мрії, які так і не здійснилися... Також була можливість працювати у Києві - продавати картини сучасних художників. Там я "поварився" півроку і повернувся у Тернопіль. Я гуманітарій, а там треба було бути бізнесменом за натурою. Я не маю бізнесової жилки, щоб гроші робили гроші. Вважаю це мистецтвом, але не моїм.
- Кажуть, якщо не вдається творити, треба ставати критиком...
- Для мене критиком є людина, яка входить у творчість і допомагає зрозуміти її, яка допомагає розкрити глибину, яка бачить сама та вміє щось пояснити іншим. А наших критиків я називаю терористами у мистецтві. Нічого не розуміють і лише насміхаються.
Не екстемал