Стоматолог, якого поважають

22 травня він відзначатиме свій день народження. Йому виповниться 45. Розповісти про свого дядька і привітати його з ювілеєм через газету захотіла сім'я його сестри Нелі Ажнюк. Племінниця Галина зібрала старі газети з публікаціями про свого дядька, а також принесла фотографії.
Сам обрав собі ім'я
Ця історія бере свій початок ще з 1964 року, коли теплого весняного дня - 22 травня - на цей світ з'явився хлопчик. Він сам собі приніс ім'я Микола, народившись у день вшанування святого чудотворця Миколая.
Хлопчина виховувався у дружній сім'ї , де його оточувала батьківська любов і турбота. Тому виріс доброю та щирою людиною.
У малого Миколи була й молодша сестричка Неля, яку він майже всюди брав із собою. Адже дуже її любив. До речі, ця любов триває й досі, незважаючи на те, що брат і сестра вже дорослі.
"Парашутисти" на парасолях
Їхнє дитинство було веселим і насиченим різноманітними пригодами. Воно проходило в містечку Дубно Рівненської області.
- Якось мій дядько захотів побути "парашутистом", - пригадує мамину розповідь 15-річна племінниця Миколи Круглицького Галина Ажнюк. - Він підмовив свою сестру (мою маму) вилізти разом із ним на шафу і стрибнути звідти з розкритими парасолями.
На щастя, ця їхня розвага не мала ніяких поганих наслідків.
Було й таке, що Микола з Нелею вирішили покупати поросятко. Під час водних процедур воно застудилося і почало кашляти. За цю витівку батьки їх насварили. Але коли поросятко одужало, то потім всі сміялися, згадуючи цю пригоду.
Взірцем був батько
Окрім дитячих пустощів, брат із сестрою робили й добрі справи. Вони залюбки допомагали своїм батькам. Так, коли в Дубно будували новий будинок, Микола часто був поруч із батьком Мілентієм Михайловичем, приносив йому інструменти, тримав дошки, забивав цвяхи.
Беручи приклад із свого татуся-будівельника, пан Микола став справжнім чоловіком, який не боїться ніякої роботи.
Обрав медицину
Після школи, яку Микола Круглицький закінчив із золотою медаллю, він вступив у Дубнівське медичне училище. Його закінчив із "червоним дипломом".
- Професію лікаря дядько обрав для себе ще з юних літ, - каже Галина. - Скоріш за все, він так вирішив тому, що його мама - Віра Матвіївна - була фельдшером.
Після училища юнака призвали в армію. Строкову службу проходив у Знаменську Калінінградської області. Повернувшись додому, вступив у Львівський медичний університет на стоматологічний факультет. Там зарекомендував себе якнайкраще. Ось як писала про нього газета "Медичні кадри" від 22 лютого 1990 року: "Микола Круглицький був відмінником, активістом, зразковим студентом".
Через два роки він перевівся в Куйбишівську медичну академію, яку теж закінчив із відзнакою.
Був хорошим студентом
Від'їжджаючи на навчання на військово-медичний факультет, він дав слово гідно надавати медичну допомогу воїнам. Про те, що цієї своєї постанови дотримав, свідчить відгук командування факультету. "За час навчання зарекомендував себе з позитивного боку. З усіх дисциплін має тільки відмінно. Постійно працює над підвищенням рівня своїх спеціальних знань. Займається в гуртку на кафедрі військової стоматології, виконав ряд робіт, має 3 авторських свідоцтва і одну друковану роботу. Дисциплінований, працелюбний. У колективі користується заслуженим авторитетом. Має цілий ряд заохочень. Бере активну участь у громадському житті".
Дипломованого спеціаліста Миколу Круглицького направили служити в Німеччину. Там він працював три роки, а після виведення радянських військ написав рапорт про звільнення. Відтоді й почав працювати стоматологом у так званій залізничній лікарні Тернополя. Тепер він займає посаду завідуючого стоматологічним відділенням і є лікарем вищої категорії.
У сім'ї - всі стоматологи
Хтозна куди закинула б доля Миколу Круглицького, якби він не познайомився зі своєю майбутньою дружиною Іриною. До речі, вона теж стоматолог.
Після весілля молода сім'я оселилася у Тернополі. Тут у подружжя народилися дві донечки - Марічка і Галинка. Марія - вже студентка третього курсу стоматологічного факультету Тернопільського медичного університету. Її молодша сестричка - учениця 5 класу школи № 3. Вона теж мріє продовжити сімейну традицію і в майбутньому стати стоматологом.
"Це лікар від Бога"
Щодо сестри пана Миколи, то вона разом із чоловіком і двома доньками також мешкає у Тернополі.
Разом із старшим братом час від часу провідує своїх вже літніх батьків, які мешкають у Дубно.
Кілька місяців тому мама пана Миколи лежала в лікарні. Коли повз її палату пройшов син, сусідка сказала: "Це лікар від Бога". Тоді Віра Матвіївна усміхнулась і промовчала. Коли ж пан Микола зайшов провідати свою матір, сусідка по палаті зрозуміла, що своїми словами дуже втішила літню жінку, син якої став хорошим фахівцем, якого поважають і колеги, і пацієнти.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.