Спеціалісти є, а матеріально-технічного забезпечення нема

Старання закордонних медиків, реабілітація та навчання вселяє у батьків надію, що здоров’я сина можна покращити і хоч трішки наблизити його життя до звичного.

Також жінку непокоїть ставлення та реакція оточуючих до такої дитини. Адже, спілкуючись з батьками інших особливих дітей з України, вона чула про не зовсім зрілу соціальну поведінку.
 

читайте також: Особливим діткам в Україні сутужно

- Якщо говорити про фахівців – психологів, соцпедагогів, які могли б працювати з такою дитиною, то вони у нас є, - каже директор КУТОР «Тернопільський обласний центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів» Наталія Турецька. – Це фахівці, що проходили навчання за кордоном. Але якщо говорити про сучасне матеріально-технічне забезпечення, яке потрібне для занять, то всього того, чим тепер користуються в Європі, на жаль, поки що немає. 

У цьому плані, за словами пані Турецької, наші центри відстають від європейських, приміром тих, що в Англії чи Нідерландах, на років 70. 

- Обласний центр реабілітації створений лише півтора року тому, - додає фахівець. – Є низка проблем, які ми намагаємось вирішити. Так, нам дали вільні приміщення будинку «Малятко» на вул. Сахарова, 2, але вони не пристосовані для дітей-інвалідів. Навіть пандусів нема, не кажучи вже про ліфти чи інше. Завершуємо ремон одного корпусу, де плануємо відкрити амбулаторне відділення. На черзі - ремонт корпусу, в якому працюватимуть групи денного перебування. Тут займатимуться з дітками по шість годин на день.

Наразі ж працівники центру ходять додому до своїх вихованців — працює єдине в  Україні відділення реабілітації за місцем проживання. Працюють з ними різну кількість годин на день, одне заняття триває 50 хвилин. У приміщенні центру, яке сьогодні ще не відремонтоване, проводять майстер-класи для дітей та молоді, навчальні семінари для спеціалістів, зустрічі-консультації для батьків. Працювати у цьому приміщенні складно, каже Наталія Турецька, бо не працює централізоване водопостачання та водовідведення (каналізація).

- Наше законодавство дозволяє нам працювати з дитиною лише півроку, - додає співрозмовниця. – Чомусь законотворці вважають, що цього достатньо. Але діти потребують безперервного процесу реабілітації та соціалізації. Тож ми просимо батьків не припиняти роботу, працювати самостійно, звертатись у громадські організації та міський центр реабілітації. Щоправда, він працює тільки з міськими дітьми.

Що ж до ставлення суспільства до діток з особливими потребами, то воно різне. Приміром, здорові діти, які навчаються з особливими дітками в експериментальних інклюзивних групах у Центрі, ставляться доброзичливо. Але у цьому плані Центр є таким собі острівком. На вулиці ставлення може бути іншим — таких малюків можуть ігнорувати, ображати.

- Якщо у дорослих є упередження до діток з особливими потребами, то і їхні діти можуть наслідувати таку поведінку, - каже директор Центру. – Так, в Україні були випадки, що батьки писали колективні заяви про те, щоб особливу дитину перевели з їхнього класу. І нещодавній випадок - коли справа дійшла до судового розгляду – в Чорткові жителі будинку протестували проти того, що в одній з квартир збираються діти з особливостями розвитку. Такі випадки свідчать про незрілу соціальну поведінку. А точніше про те, що люди мають багато прихованих страхів, які формують психологічні і поведінкові комплекси. В результаті їхнього впливу порушується здатність приймати власні особливості, а це переноситься і на інших людей. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.