Вони живуть на першому поверсі людського зросту – від землі до колін, куди нормальні люди доступу не мають. Безхатченки і жебраки, цигани, старі та немічні, каліки, п’янички або ті, хто добровільно покинув вічне бажання людського підйому і пірнув на дно.Вони внизу, практично під ногами, мізерні та дрібні, дивляться на нас, крокуючих струнких атлантів.
Пересічній людині недоступна розкіш побути на рівні підлоги, просто сісти посеред вулиці десь під стіною і дивитись на носаки мештів і кросівок, цокіт каблуків і човгання кедів, танці шнурівок і блимання колін. Якщо ти сидиш – ти автоматично аутсайдер. В соціумі людина повинна завжди повинна бути на висоті, дивитись вгору, якомога вище, з верхніх поверхів бізнес-центрів, а якщо бракує – то добавити собі ще зросту квадрокоптером.
Життя на рівні колін дозволене лише дітям, бо потім вони підростають і їх підхоплює швидка магістраль людських потоків і несе життям та вулицями вперед і вгору. Як у тому мультику і закінчується приблизно так само – старий і багато кольорових кульок.
Коли дуже-дуже втомлюєшся пнутись вгору, то стає складно боротись зі спокусою присісти і випірнути з потоку, лягти наче на морське дно і дивитись, задерши голову, на сонце, що пробивається крізь людську товщу. І єдине, що стримує – це те, що тобі не потрібні жалість, пару зім’ятих гривень, швидка та поліція. Поки що.