Тернопільська вулиця на честь святого Івана

>
Наведені вище слова — про тернопільського опікуна бідноти отця Антонія Райхенберга. Він прожив 78 багатих подіями років, із яких 28 — у Тернополі. І кожного дня, якщо довіритися біографу, священик ходив по воду до громадської криниці святого Івана. Однієї з найвідоміших у Тернополі. Власне, місцина біля кринички і була початком Святоіванівської вулиці. Неподалік впадала у став річка Рудка, а ще - сюди ж у давнину спускалася з Камінної гори однойменна вулиця — Камінна. Йдеться про ту, що тепер перегороджує “білий дім”.

“У тій частині, що прилягала до вулиці Панської (теперішнього бульвару Шевченка — прим. ред.), а точніше до майдану перед магістратом, містилися бензоколонка та квітковий магазин. Була на вулиці й міська лазня…” — пише вже Любомира Бойцун у книзі “Тернопіль у плині літ”.

Святоіванівська вулиця виникла у ХІХ столітті, коли міська забудова підійшла упритул до Рудки, а згодом ще й перестрибнула її на пізніші “Заруддя” та “Новий Світ”. Історична забудова на Святоіванівській — межі ХІХ-ХХ століть. І серед автентичних будинків — теперішнє регіональне відділення Нацбанку. Первісно у цій кам’яниці з кінця ХІХ століття діяв Австро-угорський банк, а його наступником у міжвоєнні часи став Банк польський.

Вище банку — будівля Тернопільської школи №4. Проте набагато менше жителів нашого міста знають, що у 1911-му там відкрили другу польську гімназію. Навчальний заклад носив ім’я Юліуша Словацького. У фойє навіть була скульптура цього поета і нашого земляка.

Одначе у 1914-му почалася Перша світова, Тернопіль несподівано для всіх зайняли російські війська і в гімназії запрацював госпіталь для вояків. Навчання відновили у 1917-му, але через два роки знову почалася війна - уже польсько-українська. Цього разу у будинку діяв уже не тільки госпіталь, а й уряд ЗУНР, про що нині нагадують меморіальні таблиці. За Польщі гімназію відновили, а за Союзу у тій будівлі працював обласний виконавчий комітет Компартії. Школу ж туди переселили у 1986-му.

Будівля колишньої гімназії чудово збереглася. На відміну від військового шпиталю. Той заклад стояв вище збігу сучасних вулиць Грушевського та Словацького. Його залишки ще можна побачити на фото з часів битви за Тернопіль у 1944 р. Ще більше постраждав протилежний бік вулиці. Приміром, на розі сучасного бульвару Шевченка і Грушевського колись височів готель Polonia. Його відкрили у 1930-му.

“Місцева преса не могла оминути тодішню сенсацію — у готелі працював негр”, — відзначає Любомира Бойцун.

У роки нацистської окупації Polonia стала готелем Deutschland. Вірогідно, саме у ньому зупинявся Гітлер. Однак у 1944-му будівлю майже знищили. Така ж доля спіткала і будинок товариства ремісників Gwiazda, зведений у 1906 р. Це об’єднання було культурним осередком. Крім того, у будинку діяв “Союз християнських купців”.

Загалом Адресна книга за 1935-1936 рр. подає 25 номерів Святоіванівської. Власниками будинків були як люди, так і громада міста та держава. Серед прізвищ, якщо не брати до уваги зниклі тепер у місті єврейські, — Дубові, Чикалюки, Островські, Бараненьки, Коршовські, Садовські, Цілевичі, Гелитовичі, Слівінські…

Однак власники могли й не жити у тих домах. Приміром, будинком №1 володіли Дубові. Але відомо, що наприкінці листопада 1930-го за цією адресою відкрили відділ еміграційного синдикату, який надавав послуги щодо еміграції до Південної та Північної Америки. Так само вчинили багато інших власників нерухомості — здавати приміщення у центрі міста та поблизу нього завжди було вигідно.

Святоіванівська, що за Польщі перетворилася на вулицю Конарського, за неповне сторіччя своєї історії перетворилася із дороги на околиці на центр. Такою її нині знаємо ми і гості міста. Тільки старше покоління пам’ятає часи, коли там було набагато менше машин. І паркувалися водії не абияк.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.