Подорож до Центру Галичини. Стовп трьох областей і батьківщина Роксолани

Краєвид на Львівщину і Прикарпаття з Тернопільщини

Перша світова на теренах Бережанщини детально засвідчена священиком Миколою Вергуном. Та його найбільшими переживаннями були події кінця тридцятих років. Його кілька разів обкрадають, має конфлікти з окремими місцевими.
Серед вірян поширюється атеїзм та нетрадиційні християнські течії. Літописець за це дуже переживає.
У 1933 році нараївчани обирають його одноголосно керівником «Просвіти». Він спершу відмовиться.  Натомість люди йому обіцяють, що «повинні всі просвічені стати в обороні священика і пильнувати шкідливі одиниці і всі підуть під провід о. Вергуна». Відтак, він погоджується очолити Читальню і далі детально пише у літописі усі заходи, в яких брала «Просвіта».
У 1936 році священика в чергове грабують. Він з жалем зазначає:
«Не буде, що посіяти, – злодії не переводяться, а зростають на сором Нараєва. Мені стидно писати ці рядки у літопись – бо працюю щиро в парохії мимо тяжкої недуги».
Та священик відчутно любить свою парафію. Допомагає бідним і нужденним. Підтримує в 1937 році створення Маріїнської дружини в Нараєві, товариства «Орли», організовує концерти до ювілеїв Маркіяна Шашкевича, Митрополита Андрея Шептицького.
Останній абзац свого літопису він датував днем приходу Червоної Армії в Західну Україну.
«До Нараєва 19/ІХ 1939 прибули перші матроси з СССР і заняли частину Польщі аж по Сян, аж по демаркаційну лінію, до якої відсунулася армія німецька… Трудно придвидіти як війна скінчиться» .

Парох не дожив до війни. Він не описав того жаху, який принесли спершу «визволителі», а потім Третій Рейх. У 1940 році Миколу Вергуна цукровий діабет скосив на смерть. Похований літописець в Нараєві. 

Хутір Черемшина
Повернімось в сьогоднішні дні. Два кілометри від Нараєва вздовж траси на Перемишляни є село Шайбівка. Близько 400 м від крайньої хати села знаходиться найзахідніша точка Тернопільської області. Але мандруємо не туди.
Біля автобусної зупинки Шайбівки є вказівний знак до згаданого раніше хутора Кулеби. Місцеві вказівник на електричному стовпі прилаштували. Минувши Кулеби, в долині попри ліс тягнеться польова дорога до хутора Рівна та села Подусільна Перемишлянського району.

Саме з Рівної найзручніше добиратися до того місця, де три області сходяться в одну точку. Чоловік з жінкою на хуторі показали туди дорогу, показали хату, де народився Василь Івахів.
- Он, за поворотом, хата Івахова, її кілька років тому продали, то зараз там люди живуть, вони ніби з Запорізької області. Але ви йдіть весь час цією дорогою догори до лісу,  нікуди не звертайте. Дойдете до стовпа, то біля нього один крок Тернопільська область, другий крок – Львівська, а ще раз ступите – Франківська. Але там вже всьо позаростало, то того знака вже можете і не найти, – каже чоловік.
Він підказав, що йти треба ще близько кілометра. І направду туди з легкістю можна потрапити, якщо вже хоч раз побувати. Та є один момент: дорога на краю хутора розходиться. Щоб визначити місце знаходження по навігаційних картах мобільника, зв’язку нема. І мимохідь потрапляєш з Львівщини на Прикарпаття.

Старший чоловік запрягає коні до воза.
-  Слава Богу! Скажіть, будь ласка, в якій ми області?
- У Франківській, ми на хуторі Черемшина, відноситься до села Пилипівці Рогатинського району. Кажеш, Центр Галичини шукаєш? Ти вже минув поворот туди. А я тобі тут ще одне місце цікаве покажу. Ти знаєш, хто в нас на хуторі народився? – запитав пан Ярослав.
За переказами пана Ярослава, недалеко від його хати на узліссі 500 років тому було поселення. І справді, до нині помітні невеликі горбини досить прямокутної форми, розташовані 20-30 метрів одна від одної.
- Хоч вір, хоч не вір, отут народилася Настя Лісовська. Тут жили одні священики, так в нас на хуторі давно балакають. Бач, ото її хата, вже в землю пішла, а цеглу і камінь з неї ого-го давно люди порозбирали…

Загадка Гюррем Султан
Роксолана – Анастасія, а за польськими даними Олександра Лісовська – Гюррем Султан, дружина Сулеймана І Пишного. До нинішніх днів точить дискусія між істориками, в якому місті народилася українка, що керувала Османською імперією.   

За достатньо вірогідними джерелами, місто народження Роксолани – Рогатин. Представник української школи польської літератури Ґославський Мауврицій (1802-1834), який навчався у Кременецькому ліцеї, в своїй поемі «Поділля» писав, що Роксолана є донькою православного священика з Чемерець (містечко Чемерівці Хмельницької області).
«А отож то Роксолянка
Потрясла цілим Сходом,
Була наша подолянка
З Чемеровець родом».
Однак, таке походження вважається здебільшого літературною версією ХІХ століття.
Чи може хутір Черемшина, яке доволі співзвучне з назвою Чемерівці та розташоване недалеко Рогатина, бути батьківщиною Гюррем Султан? Про це запитали краєзнавців Рогатина.
 - Хтось очевидно з її майбутніх родичів жив в селі Стратин. Версія про родичів недостовірна, але такі перекази є і вони можуть бути правдивими, – каже краєзнавець та історик з Рогатина Роман Коритко. 
Достеменно невідомо чи вона народилася в Рогатині. Так, властиво було і на той час, що батько, як священик міг жити в одному місці, а мати парафію в іншому. І звичайно, батьки могли переїхати зі Стратина чи Черемшини в наше місто на постійну парафію. Ми послуговуємося історичними документами. Для прикладу, в 1628 році польський поет Самуїл Твардовський брав участь у візиті до Османської імперії і в Польщі він написав поему «Велике посольство». Він згадує наступне, цитата: «її Сулейман називав королівською сестрою, а була дочкою підлого попа з Рогатина». До нас часто приїжджають турецькі делегації і вони жодне місто України не пов’язують з Роксоланою, крім Рогатина,  розповіла завідувач Музею народного мистецтва, побуту й етнографії міста Рогатин Тетяна Петрів. 
Вона зауважує, що на гробниці Гюррем Султан в Стамбулі написано 1502-1504 рік народження, дата смерті – 15 квітня 1558. Але місце народження не вказується. Щодо року полону Насті Лісовської, за словами завідуючої Музею, може відповідати 1516 рік.
- Турки сюди приходили в 1509-му, вдруге 1516-му, потім в 1520-му. Але якщо вона народила Сулейманові сина Мехмеда в 1521 році, то цілком ймовірно, що її викрали до 1520-го, – підкреслила пані Тетяна.
Тим не менше, невеличкі пагорби хутору Черемшини, яких покриває Бережанський ліс, достатньо є цікавими, аби заглибитись в їх минуле.

Центр Галичини – мальовниче Опілля
- Ну шо, подивився? Сідай на воза, поїхали далі. Покажу тобі, як добратися до того стовпа, як ти кажеш Центр Галичини. Фірою туди не заїдемо – перекинемося, – бо  там шкарп, він зарослий кущами. То ти вже сам на гору піднімешся, – сказав пан Ярослав з Черемшини.      

За останньою хатою хутора Рівна до гори тягнеться глибокий яр. Вздовж яру кущі та висока трава, але хтось протоптав стежку.
З гори відкривається мальовнича панорама на Львівську і Івано-Франківську область, а за спиною буки, граби, дуби Тернопільщини. Опілля: видно Стратин, Подусільну, хутори Москалі, Рівна, Черемшина, заплави річки Студенний Потік, хату Василя Івахіва, місцевість, де народилася українка, за право називатися земляком якої борються міста.
На віддалі 30 метрів від обриву є лісова просіка, що рівно тягнеться лісом до Нараєва. Саме на ній схилений до дерева трухлявий межовий знак. Він уже не в землі, лісники поставили його на край дороги. І написи усі на стовпі стерлися.
Саме так виглядає місце, де сходяться до купи три області Західної України. Чи не справжній Центр Галичини? Там, де зберігаються міфи і легенди. Там, де земля народжувала героїв України. Там, де чи не кожна вулиця і хата має свою окрему багату історію…     
 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.