Де паперове царство, там біганина – король, або як я проходив медогляд.
Після проходження процедури мене зацікавило, чому Аліг’єрі не включив бродівську комунальну поліклініку в одне з кіл “ПЕКЛА”, написавши щось на зразок:
«Із тими, хто в халатах, давали клятву Гіппократа,
Не обійтися без двадцятки і нефільтрованого мата»
Для проходження медогляду в реєстратурі дають бланк, який потрібно відксерити і повернути, бо більше немає. Наступний крок – йти у кабінет головного лікаря поліклініки. Звідти чомусь одразу ж направляють до нарколога. Усміхнений та задоволений життям дядечко виписує направлення на аналізи. Там черга до кінця дня (студенти, учні, вагітні і батьки з дітьми).
Наступного дня, прочекавши кілька годин, здаєте аналізи і ще день чекаєте на результати. З картками повертаєтесь до нарколога. Там з’ясовується, що це не все, і вам необхідний ще один талончик. Але за 20 гривень усе зроблять на місці. Опісля — до психіатра, який у відпустці до наступного тижня. Вхід у канцелярію забарикадований лавками, тож документи доводиться подавати через цей бар’єр. Наостанок йдете до головного лікаря району, якого, звісно, немає на місці. Печатку ставить секретар, а окремо від нього підписує заступник.
З усім цим ви повертаєтесь, робите копії та оплачуєте (ага, цей спринт — платний). Так, справа двох днів забрала два тижні. У процесі лікарі проводять поза чергою знайомих, з запізненням з’являються на роботі, відвертають кишені та грубіянять.
Корупція, бюрократія та хамство стали не просто проблемою. Це уже, на превеликий жаль, справа звички. І боротися з цим, як із лернейською гідрою: одну голову відріжеш — дві натомість виросте.
