Дискусія в ранковому тумані

Ранковий похід до бювету - у тумані а то й під занудливий дощ - заняття не з найприємніших. Єдине, що надихає на нього - "без води ні туди, ні сюди". Коли ж підходиш ближче й бачиш невеличку групу "жаждущих", що очікує своєї черги, настрій не поспішає поліпшуватися.  Бювет, як це за ним ведеться віддавна, періодично має звичку ламатися і от тепер, схоже, знову збирається от-от "оголосити страйк". Струмінь води у наставлений бідон тече тонюсінький - наче, даруйте, сеча при хронічному простатиті, і поки посудина наповниться, проходить чимало часу. В усякому разі достатньо, щоб почути місцеві новини і плітки (розрізнити їх буває важко)...

" Вон знов понаїжджали вночі з тими баками - бурчить, оминаючи брудну баюру біля колонки літня жіночка - понабирають води, поламають крани,  насвинячать..."

"І скільки вже ремонтували, хоч бери і напиши, щоб легенько тиснули.... Не мають ті наші люди культури, не мають..." - хитає головою інша.

"А ви ще скажіть, що то Надал винен - втручається в розмову дядько в картузі, схожій на фуфайку куртці й білих "адідасівських" кросівках, що трохи дивно доповнюють його гардероб - що би не сталося в місті: чи ями на дорогах, чи вон кран поламали - все Надал винен". Чоловік повертає обличчя до мене, можливо, сподіваючись на мою підтримку в цій дискусії, але я мовчу. Я міг би, звичайно, погодитися, що безглуздо звинувачувати міського голову за кожен зіпсований бювет чи яму на дорозі, але згадка про височенну новобудову, яка, наче велетенський прищ, з'явилася неподалік і своїм гуркотом добряче заважає мешканцям навколишніх будинків навіть у суботу, не налаштовує на роль адвоката пана мера і спонукає до найоптимальнішої за даних умов поведінки - мовчанки. Так само мовчки поволі наповнюю свій пластиковий бідон і, намагаючись, не ступити в калюжу, спускаюся східцями. Вже за декілька метрів до мене долинає один з  жіночих голосів:

"А з тими цінами!? Ви подивіться, що робиться! І коли вже вони нажеруться!?"

А справді - коли?