14 жовтня 2014 року прийнято новий Закон України “Про прокуратуру”, який повністю набуде чинності навесні 2015 року. Основні нововведення стосувалися скасування функції прокуратури щодо нагляду за додержанням і застосуванням законів (так званий «загальний нагляд»).Виконання таких завдань відводиться профільним органам державної влади. Відповідно до нового Закону України “Про прокуратуру” на відомство очікують структурні зміни. Щоб розтлумачити та виокремити головні новації ми звернулись за допомогою до юристів громадської організації «Всеукраїнське об’єднання Рідна Земля» Ігора Максиміва та Єгора Євдокімова. Для початку виокремимо деякі зміни законодавчого акту: -Позбавлення прокуратури права здійснювати загальний нагляд;
-Встановлення для прокурорів заборони брати участь у роботі парламенту, колегій міністерств, центральних органів виконавчої влади, місцевих рад та адміністративних органів;
-Поява чітких положень про права та обов’язки прокурорів; -Ліквідація слідчих органів прокуратури;
-Впровадження більш чітких критеріїв і процедур призначення прокурорів;
-Деталізація положень, пов'язаних зі звільненням прокурорів і застосуванням до них дисциплінарних заходів.
Деякий час правова система буде пристосовуватися до цих змін. І коли пристосується - невідомо. Ось приклад. За законом про звернення громадян будь-хто може написати запит на будь-яке підприємство, природно, дотримуючись формальності. Раніше, якщо підприємство не відповідає, скаргу в прокуратуру, припис та хоч якийсь, але відповідь буде.
А зараз у цій ситуації не зрозуміло куди і звертатися. У мліцію? По-нашому, це не їх підпорядкованість. Суди теж не розглядають подібні справи. У плані загального нагляду, то спостерігається традиційна палиця в двох кінцях. З одного боку, ця функція дійсно не притаманна прокуратурі як правоохоронному органу. З іншого боку, подивимося як тепер будуть захищатися права в порядку відомчого та судового розглядів. Ще одним фактом, як ми бачимо,- порядок добору прокурорського корпусу фактично прирівнюється до порядку добору кандидатів на посаду судді вперше, визначеному у ст. 66–71 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Тим самим, на наш погляд, зменшується ризик виникнення так званої корупційної складової під час призначення відповідних прокурорів на посаду. Адже наразі «бути чи не бути» прокурору області, міста Києва і Севастополя, їх заступникам, міському, районному, міжрайонному, а також прирівняним до них іншим прокурорам, майже цілковито залежить від волі генерального прокурора України. Дещо «корупціогенною» виглядає норма, передбачена у п. 1 ч. 9 ст. 71 закону (повноваження Ради прокурорів), відповідно до якої у разі, якщо генеральний прокурор не погоджується з рекомендованою Радою прокурорів України кандидатурою і відмовляє у призначенні на посаду, він вносить на розгляд Ради прокурорів іншу кандидатуру. Тобто фактично генеральний прокурор може «не погодити» десятки кандидатур тільки задля того, щоб відповідну адміністративну посаду в прокуратурі обійняла «своя людина».
Отже, на перший погляд, прогресивність правових норм, що містяться в ньому, все ж потребує деяких доопрацювань та уточнень для максимального наближення до європейських стандартів і забезпечення ефективного захисту прав і інтересів громадян і бізнесу в Україні.
