«Зроби усе сам на 90%, а далі – справа за іншими": як бути успішною жінкою та чудовою мамою

Прямі ефіри, під час яких обговорюють актуальні проблеми, медіа-платформа, де висвітлюють найсвіжіші події, глянцевий журнал, конференц-зал та коворкінг для медійників у маленькому місті – це все стало реальністю завдяки тендітній жінці із невимовною жагою змінити провінційне місто на краще. Ілона Козар розповіл, як поєднувати роботу і дім, що робити, коли немає сил іти вперед та чому важливо любити своє рідне місто.

-З чого писалася ця справа? Наскільки важливо мати свій медіа простір в невеличких містах?

- У 2012 році я повернулась у рідне місто після навчання на факультеті журналістики у Тернополі. Сім'я, народження донечки і посвята їй усього свого часу - один із найважчих, але найбільш дорогоцінних періодів у моєму житті. Після двох з половиною років почала цікавитись життям міста і почала думати, що важливого зможу в ньому зробити. Я мала досвід створення свого ЗМІ у Тернополі (молодіжна газета "Тернопільська фішка"). Тому я точно знала, що це буде щось нове. 

Сайт міста, розвиток місцевих сторінок у соцмережах - цим займалась останні п'ять років свого життя попри те, що завжди мала якусь іншу основну роботу. А півтора року тому остаточно завершила у своєму серці образ уже реального, а не віртуального медіацентру у своєму місті.  Орендувала красиве приміщення з виглядом на замок, причепила банер на стіну, позичила тридцять крісел  і почала вірити в це настільки сильно, наскільки зуміла. Мені здається, що більше ніколи так не зможу і колись собі сама не повірю (усміхається). І в цей момент я зареєструвала громадську організацію для медійників міста і, заручившись підтримкою своєї громади, написала грант. Зараз медіа-центр - це вже презентабельний конференц-зал, студія для зйомок наживо, коворкінг для медійників. 

- Ти практично сама розпочинала розвивати таку сучасну журналістику в Теребовлі. Які труднощі виникали? 

- Скажу так, немає ніяких труднощів, якщо ти готовий на свою корисну для міста справу віддати:  усі свої можливі кошти, весь свій вільний час, іти на ризик і зуміти змотивувати людей біля себе без грошей. Ті люди, які постійно пишуть і жаліються, що їх ніхто не чує, а вони так багато могли б зробити, то в мене на це одна відповідь - зроби усе сам на 90%, а далі справа за іншими, кого змотивує твій вклад додати ще 90%. Я так живу і працюю. 

- Розкажи про вихід журналу, який нещодавно презентували.

Так, ми тиждень тому презентували журнал "Terebovlya.city". Назва однойменна із інстаграм-сторінкою, а також новим інформаційним порталом, на якому ми продовжимо збирати усі новини міста та громади. Випуск цього журналу як проект фінансово підтримав "Західно-український ресурсний центр" та підприємці міста. Зараз він житиме у кав'ярнях, кафе, салонах краси - усюди, де можна читати. Звичайно, є певна кількість на продаж у книгарнях міста. Виручені кошти спрямовуються на потреби нашої ГО. Випуск плануємо щорічно. 

- Також у вас річниця "посиденьок". Розкажи про них. Які плани?

- "Дівочі посиденьки" - це проєкт жіночих зустрічей, які започаткувала теребовлянка Марта Смільницька. Сильна, мотиваційна, небайдужа. Радію, що ці зустрічі уже  рік проводяться у приміщенні медіацентру. У честь цього ми маємо ідею зйомок циклу передач про жінок міста, про яких Марта, уже як ведуча, розповідатиме всьому місту. 

- Як вдається поєднувати сім'ю та роботу? Як не "перегоріти" роботою?

- Сьогодні я даю собі чітку і чесну відповідь, що мені не вдається це ідеально поєднувати. Періодична перевтома і вигорання (а без цього ніяк, якщо ти увімкнена на 150%) відбиваються на сім'ї. Я радію, що на цьому етапі уже є люди, яким я довіряю, яким цікава така громадська діяльність. Я думаю, що вони мене багато в чому підмінять. Бо мене, як дружину і маму,
 не замінить ніхто. 

-Зараз "Медіа центр" - це громадська організація. Нещодавно ви переїхали у нове приміщення. За що фінансується ГО?

- Уже розповіла про це вище. Але повернусь до того питання важливості медіацентрів у маленьких містах. Для мене це ідея фікс. Це важливо. Момент розвіртуалення онлайн-медіа і наближення до людей.  Це можливість інформувати. Після децентралізації кожна громада дістала нарешті відчуття "собівартості", важливості, центрування на місцевих успіхах, проблемах, людях. І цю концентрацію ніколи не вловлять ніякі всеукраїнські чи навіть обласні ЗМІ. Це уже наше завдання - локальних медіа. І ми маємо робити це відповідно до вимог сучасності: мультимедійно, із дизайнерським баченням.

-Що потрібно жінці для того, щоб бути успішною у своїй сфері?

- Вибачте, що так скажу, але, напевно, на якийсь доленосний час їй доведеться забути, що вона жінка. А потім вона буде змушена собі силоміць нагадати про це. Щоб зупинитись, розставити пріоритети, делегувати і відновитись в жіночності і красі (внутрішній - в першу чергу). 

-Де береш енергію до нових звершень? Чи важливо бути впевненою в собі та де взяти цю впевненість?

-Насправді я зовсім не впевнена в собі. Поза кадром залишається багато сліз, вигорання, втоми, сумнівів. Усе це найбільше знає Бог, за якого я міцно тримаюсь у своєму серці. Знає і команда людей, які за цей рік просто прийшли і почали також працювати в нашому просторі. А що таке впевненість? Це вміння в потрібний момент прийняти швидке рішення, це не дозволити жодній неконструктивній критиці торкнутись твого серця, це продовжувати усміхатись, це вірити у свої внутрішні відчуття. 

- Чи стикаєшся ти у роботі зі стереотипом типу "жінка має сидіти вдома, а не бути успішною в роботі"?

-Зараз майже ніхто так не думає.  Ну хіба мій чоловік (усміхається прим.ред). Але наші чоловіки - це індикатори того, наскільки ми перестаємо бути жіночними, намагаючись чогось досягти. Тому всього в міру і в той же час співпраця у домашніх справах - і всім буде добре.  

- Чи є страх виходити в ефір наживо. Як вдалось побороти його?

- Ще й досі долаю його) Я хотіла запустити цей формат, тому що це фактично монтаж у прямому ефірі (у нас на фейсбук). Плюс - це можливість задавати питання і чути на них відповіді гостя у реальному часі.  Але тут зіткнулась із особистим страхом, бо ж на практиці в університеті відмовилась навіть погоду в кадрі прочитати, бо казала, що ніколи в житті не пов'яжу своє життя з тележурналістикою. А сьогодні у нас в Теребовлі фактично реалізуємо громадське телебачення, додаємо нові формати, вчимося бути ведучими, придумуємо теми. Разом з нами молоді люди  вчаться монтажу, звукорежисурі, фотомистецтву. 

- За що ти любиш Теребовлю?

-Я люблю її, бо це мій дім. Мій дім - і крапка. 

-Чому залишилась в маленькому містечку?

- Я мала раніше можливість жити закордоном, і лише за минулий тиждень мала декілька пропозицій про роботу в Тернополі. Але це не для мене. Бути чужою серед чужих - це про життя закордоном і для мене це на межі жаху, який не вартує ніяких достатків у фінансовому плані. Тернопіль? Там досить професіоналів і талановитих людей.   Я хочу продовжити  бути важливою для свого рідного міста, бачити  батьків, виховувати своїх дітей. Мрію, щоб навпаки журналісти з інших міст повернулись працювати сюди.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.