Жодний день не минає без фотографії, каже Ігор Крочак

Жодний день не минає без фотографії, каже Ігор Крочак
Професія фотокореспондента часто буває пов’язана із небезпеками. І навіть якщо за останні роки в нашій країні таких ситуацій було небагато, то українські кореспонденти ризикували за кордоном. Тепер за ризик платять В “гарячих точках” більшість представників цієї професії працюють на свій страх і ризик. Вони стикаються з погрозами з боку військових, спробами вилучити або вилученням відзнятого матеріалу, заборонами на зйомку певних об’єктів та тиском з боку спецслужб, а також стають свідками загибелі своїх колег

 — Зараз можна працювати на різноманітні світові агентства і мати з цього непоганий заробіток, — розповідає тернопільський фотограф Ігор Крочак. — А близько двадцяти років тому, коли виникло протистояння у Прибалтиці, ми їхали туди не розраховуючи на гонорари. Їхали, щоб потрапити туди, де творилась історія. У мене є історична освіта, тому перебувати у вирі таких подій мені завжди було цікаво. Камера врятувала життя Ігор займається фотографією уже 27 років. Розповідає, що перший фотоапарат йому подарував батько, а першою його фотомоделлю став молодший брат. — Ті гроші, що мама давала на обід до школи, я завжди витрачав на плівку. Досі пам’ятаю: один обід — це дві плівки, — пригадує фотограф. — У нас завжди було багато літератури, тато захоплювався любительським фото. А взагалі, я хотів стати художником, але батько сказав, що йому “ляп-майстер” вдома не потрібний. Врешті, пан Крочак потрапив до Львівського Вищого Військово-Політичного училища, де навчався на факультеті військово-морської журналістики. — Нас вчив викладач, який був фотокореспондентом на фронті Другої світової, працював разом з Довженком. Ми любили слухати його фронтові історії, — розповідає чоловік. — Найбільше мені запам’яталася його розповідь про трофейну техніку, яка до нього потрапила під час війни. Тоді фотографи обмінювали її у розвідників на спирт. Професор показав нам “Лейку” 38-го року. І знаєте, така техніка, мабуть, і сучасним фотоапаратам мало у чому поступилася б, а тоді й поготів. А ще одного разу нашому професору техніка врятувала життя, осколки гранати, які мали б його вбити, влучили у рюкзак з камерою. “У чужій країні себе бережеш” Перший фоторепортаж про протистояння в Литві та здобуття нею незалежності, який потрапив до України, коли остання переживала політичні протистояння, належав авторству саме пана Крочака. — Вперше мені довелося потрапити в таку ситуацію, коли на місце подій прибула сила-силенна крутих спеціалістів. Тоді тільки завершилась операція “Буря в пустелі” і всі закордонні специ відразу перелетіли до Прибалтики. Литовці повитягували якусь стару зброю з дідівських сховків, на вулицях стояли танки. Я тоді литовську дуже погано знав і приїхав зі старим посвідченням нашої районки “Зоря комунізму”. Газета уже тоді була перейменована, але в посвідченні значилася стара назва, — пригадує пан Ігор. — Уявляєте, як мене могли зустріти? А з іншого боку моя сумка була всіяна наліпками національного стягу та знаку Дивізії “Галичина”. І коли доводилось йти на прес-конференції комуністів, вони, звісно, також були не дуже раді мене вітати. Навколо патрулі, вічні зачистки перехожих, комендантські години. Я не орієнтувався у Вільнюсі, а ходити вулицями було доволі небезпечно. Та, незважаючи на всі ризиковані ситуації, в Литві фотокореспонденту вдалося не лише успішно зробити фоторепортаж, але й розтиражувати його у Тернополі. — Коли ти в чужій країні, намагаєшся дуже себе стерегти, бо буває багато небезпек. Потрібно мудро дистанціювати себе від кожної із конфліктуючих сторін, бо можуть з’явитися невдоволені, які швидко тебе приберуть, і бути уважними на вулицях, бо дорога апаратура є легкою здобиччю для злодіїв, — розповідає пан Крочак. — На війні камера завжди має бути включена, бо ти не знаєш, чого чекати наступної хвилини. І засиджуватися на одному місці довго не можна, фотографи на війні працюють як снайпери. В Україні, за словами пана Ігоря, почувається набагато безпечніше, але така безпечність може також дорого обійтись. — Здавалося б, нічого страшного, був на мітингу у Києві на Майдані, але впав з висоти, отримав травму. Досі ходжу з паличкою, — каже фотограф. А буває день, коли ви не готові фотографувати? Ніколи. Фотографую щодня, мабуть, уже не уявляю себе без цього.

Коментарі (1)
  • Anonymous

    Дуже цікаво!!! Хотіла б ще трохи більше прочитати про викладача, який працював разом із Довженком. Пощастило пану Крочеку вчитися у такої людини.
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Тернополя за сьогодні
21:10 ТОП-5 книг про тварин, що навчать бути кращою людиною photo_camera 20:01 Секс-індустрія по-тернопільськи: повії обслуговували по 5 клієнтів в день і брали 700 грн за півгодини stars 19:02 Бульвари Тернополя: як виглядали десятки років тому та які назви носили (ФОТО) stars 18:00 МОЗ дозволило комбінувати вакцини. Що це означає? Від читача 10:44 Коли земельна ділянка переходить у власність громади 17:02 ТОП найдешевших та найдорожчих авто, що продають в Тернополі stars 16:00 Знову палять суху траву, опале листя та сміття. Який штраф "світить" порушникам 15:04 З 20 вересня в Україні почнуть діяти нові правила карантину. Як будуть працювати школи 14:02 «Донечка чекає на операцію, а далі – реабілітація…»: маленька Марічка потребує вашої допомоги 13:04 На Тернопільщині внаслідок отруєння грибами померла людина. 10 порад, як не стати жертвою "тихого полювання" 12:00 Бучач запрошує на дводенне свято замку (ПРОГРАМА) 11:01 Covid-19 на Тернопільщині: за добу понад 200 випадків, одна людина померла 10:02 На Тернопільщину йде різке похолодання. Температура повітря вдень знизиться до +10 09:02 ТОП-5 смачних страв, які можна приготувати в мікрохвильовій печі за декілька хвилин 08:01 Сьогодні, 18 вересня: День винахідника та раціоналізатора та День фармацевта
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Тернополі Ваші відгуки про послуги у Тернополі
keyboard_arrow_up