Як Григорій Маланчук зі Зборівщини став відомив філософом у Данії

Григорій Маланчук — уродженець Тернопільщини і випускник Української гімназії в Тернополі

“У моїй пам’яті враз виринула постать хлопця, з яким я учився 1919-го року в тій часій, четвертій клясі української гімназії в Золочеві. Завжди поважний і зосереджений, сидів він непорушно на своїй лавці, на перервах між лекціями нікуди не вибігав, не галасував, навіть мало з ким розмовляв — замість того заглиблювався в свої книжки чи записки, обновляючи в пам’яті зміст наступної лекції. То був Грицько Маланчук з села Гарбузова, один із найпильніших і найздібніших учнів у клясі”, — писав інший відомий наш земляк зі Зборівщини, літератор і громадський діяч Роман Завадович у статті “Данський мислитель і його український інтерпретатор”, виданій у 1979 р.

Герой цієї статті народився 2 вересня 1902 р. у сім’ї селян і власників крамнички Івана і Марії Маланчуків. Батьки мали семеро дітей, з яких Григорія, як найздібнішого, віддали до гімназії.

Тернопільська гімназія

Після руйнувань Першої світової, польсько-української та польсько-радянської воєн Гарбузів був знищений, батьки померли від тифу і не було кому забезпечувати навчання Григорія Маланчука. Але він влаштувався репетитором для дітей місцевого вчителя — платою були помешкання та харчування. Водночас юнак записався як приватист, на дистанційне навчання, до Української гімназії у Тернополі. Там він і Завадович знову зустрілися. Завадович почав помагати Маланчуку.

“Григор поїхав до свого Гарбузова, а я став посилати йому поштою записки з різних лекцій у школі, переклади Овідія, якого ми вивчали на годинах латинської мови, лекції з математики та інші важливі інформації. Це було йому дуже на потребу, бо ще не було готових шкільних підручників і приватисти не мали з чого вчитися”, — продовжував Завадович.

Останній рік в українській гімназії у Тернополі Григорій Маланчук навчався очно і склав матуру, тобто іспити зрілості, на відмінно. Восени 1923 р. він поїхав на навчання в університет ім. Фрідріха Вільгельма у Берліні завдяки підтримці сусіда Петра Зелінського, якому колись його батько Іван чимось допоміг. Зелінський виїхав до США і дізнавшись через листи односельців про нужду дітей Маланчука, вирішив також зарадити. До слова, прагнув домомогти хлопцеві і місцевий парох — радив вступати на богословький факультет і продовжити навчання у Римі.

Німеччина і Данія

У Берліні, уже як студент, Григорій Маланчук захворів і медики наполягли, щоб він добре відпочив. “Європейське студентське братство” влаштувало йому поїздку на острів Борнгольм у Данії. Там жив у родині власника книгарні на прізвище Єрґенсен і від якогось робітника уперше почув ім’я данського філософа Серена К’єркегора. Коли мав повертатися до Берліну, то отримав від Єрґенсенга доручення заїхати у Копенгаґені до пастора Карла Реега. Випадкове знайомство з цим священиком переросло у дружбу.

“Григорій відтепер кожного року іздить з Берліну до Данії на вакації, був постійним гостем пастора-мецената, нав’язував знайомства з данськими науковцями...” — читаємо у некролозі Андрія Гайдамахи “Григорій Маланчук”, опублікованому у 1980 р.

Зрештою, 3 травня 1934 р. Григорій Маланчук захистив докторську дисертацію і вже 25 травня 1934 р. переїхав до Данії. Після смерті пастора Реега у 1939 р. наш земляк залишився в його вдомі і доглядав його вдову Шарлоту до її смерті у 1964-му. Також у 1939-му Маланчук отримав дозвіл приватно викладати психологію і філософію і створив “Студійні гуртки”. Спершу на них вивчали психологічні теми, відштовхуючись від творів Достоєвського та Ніцше, а в 1947-му Григорій Маланчук отримав дозвіл обговорювати праці К’єркегора і наново відкрив спадщину цього мислителя для всього світу.

Спадок К’єркегора

“Копенгаґен став поступово перетворюватись у світовий центр студій К’єркегора, на якого філософію науковий світ почав звертати щораз пильнішу увагу. Маланчукові “студійні гуртки” почали відвідувати спеціалісти-науковці з різних країн — Франції, Німеччини, Італії, Швейцарії, Японії, а також із США”, — писав Роман Завадович.

У 1948 р. Григорій Маланчук став викладачем української мови та літератури — єдиним у Скандинавії. У 1951 р. він отримав данське громадянство і почав викладати філософію у вечірній “високій школі”. У 1962-му став надзвичайним професором для особливих студій філософії К’єркегора, а через три роки отримав першу стипендію, що дозволила йому зосередитися на науковій роботі. Згодом були інші стипендії, відзнаки, нагороди. І все ж, чоловік не покинув викладання.

Із 1951 р. Григорій Маланчук був членом Товариства імені Серена К’єркегора і деякий час входив до Ради директорів цього об’єднання. Уродженця Тернопільщини, який при кожній нагоді акцентував, що є українцем, вважали одним із найвникливіших інтерпретаторів К’єркегора. Випускник Української гімназії і університету ім. Фрідріха Вільгельма не тільки готував до друку праці данського філософа, а й написав декілька важливих книг.

“Синя книга Крака”

У 1953-му вийшов друком “Вступ до праць Серена К’єркегора”, яку переклали голландською, португальською, англійською, японською... У 1967 році Григорій Маланчук видав книгу “Діалектита і екзистенція у Серена К’єркегора”, у 1971-му — “Проблема свободи в понятті страху К’єркегора”, у 1976-му — “Від індивідума до одиничного. Проблема свободи й етики в Серена К’єркегора”. Це була остання книга Маланчука, який помер 20 серпня 1978 р.

“Я був би тому дуже радий, бо було б може добре, якби українці дістали вістку про мене”, — писав Григорій Маланчук до Романа Завадовича 4 травня 1973 р.

У Данії він — чи не найвідоміший українець. Незадовго до смерті Григорія Маланчука включили до “Синьої книги Крака” — енциклопедії біографій людей, які зробили особливий внесор у розвиток данського суспільства. Як писав Андрій Гайдамаха, “Маланчук увійшов у пантеон данських безсмертників”.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.