“Щоб особливі дітки відчували себе самостійними, а здорові - добрішими”: інклюзія по-тернопільськи

Створення інклюзивного класу ще не означає, що у закладі відразу з’являться ліфти, пандуси, спеціальні вбиральні тощо. Бо на все це потрібні гроші, і не маленькі, а їх, як і на будь-яку державну ініціативу, бракує. А тоді яка вона – інклюзивна освіта по-нашому, ми поцікавились в освітян та батьків. Журналістка “20 хвилин” дізнавалася, як у звичайній школі з’явилися та функціонують  сучасні ресурсні кімнати і логопедичний кабінет, які планують експерименти з інклюзивними класами і навіщо у школі психотерапевт.

Мати першокласника Андрійка, у якого синдромом дефіциту уваги та активності, розповідає, що у класі до її сина всі ставлять добре і вона вважає, що інклюзивна освіта в школі хороша. Хлопчик навчається у тернопільській школі № 28, де цьогоріч вперше у місті з`явилася сенсорна кімната для особливих дітей. 

- Не можу ні на що пожалітись поки, - каже пані Анна. - Звісно, нам складно, бо Андрійко гіперактивний, йому важко зосереджувати увагу. І ще у нього є затримка мови, тому допомога логопеда нам дуже потрібна. Але у класі всі дітки адаптовані до співіснування із дітьми з інклюзивними потребами. Андрійко дуже товариський, має велику наївність. Проте, я, як мама, і мріяти не могла, що всі так добре будуть ставитись до нас. Учителі відіграють, на мою думку, дуже велику роль. І асистент вчителя дуже допомагає дітям. Ми вже починаємо читати із сином. 

Жінка переконана, що сенсорна кімната та система інклюзивного навчання допоможе малечі не лише здобувати знання, а й краще соціалізуватися.

- Вона потрібна для дітей, -  каже мама першокласника Анна Косович. - Ці тренажери і балансер знімає нервове навантаження у таких дітей. Ця школа в нас є по приписці, я про неї чула найбільше позитивних відгуків. 

У нас ніколи не було проблем через те, що в класі навчаються діти з особливими потребами, каже заступник директора з навчально-виховної роботи Світлана Борейко.

- Від такого поєднання виграють всі: здорових діток це робить добрішими, чуйнішими. Вони знають, що іноді однокласнику потрібна допомога, - пояснює заступниця директора. - А дитина, яка має проблеми зі здоров'ям, відчуває себе такою ж, як усі. Вона хоче робити абсолютно все, що роблять однокласники: гратись, вчитись. Дитина звикає до тих умов, у яких живе решта учнів, і стає самостійнішою. Ніколи не було обурення батьків здорових дітей з приводу навчання в їхньому класі особливих учнів.

Окрема кімната для розвитку і розваг

Спільними зусиллями адміністрації школи №28, батьків та благодійників для інклюзивної кімнати придбали усе необхідне обладнання для навчання, розвитку та відпочинку. У школі зараз діє п`ять інклюзивних класів, у яких навчається 8 учнів. Тож кімната зі спеціальним обладнанням – саме те, чого потребували особливі діти.

Це кімната психологічного розвантаження для діток, пояснюють працівники школи. Тут є будівельний конструктор, що допомагає розвивати пізнавальні здібності та сухий басейн, який допомагає вивчати кольори, розвивають мілку моторику й тактильні навики. Стрічкова веселка допомагає розслабитись від важких навчальних предметів. А побити у грушу діти можуть, коли у них з’являюься агресивні прояви. 

- Кожна дитина має індивідуальний навчальний план та програму розвитку, - розповідає Світлана Борейко. - Асистент вчителя, психолог та соціальний педагог мають корекційно-розвиткові заняття із учнями у цій сенсорній кімнаті. І коли ми бачимо, що дитина втомилась, то асистент вчителя може перейти із ними у цю кімнату і вже виконувати завдання, попередньо обговоривши із вчителями-предметниками, що вони далі будуть робити і індивідуально працювати із цією дитиною. 

Перший учень із інклюзивними потребами прийшов у цю школу прийшов рівно сім років тому. 

- Тоді ще офіційно інклюзивне навчання не було впроваджене у школах, але ми з ним крок за кроком здобували знання, - каже заступниця директора. 

Класний керівник 7-го класу, де навчаються дітки із інклюзивними потребами Надія Мельничук пояснює, що діти із особливими освітніми потребами навчались у школі давно, не маючи особливого статусу. 

- Діти розуміють, що хлопчик з особливими потребами. Наш Тарас потребує особливої допомоги. Наприклад, подати курточку чи рюкзак, - розповідає вчителька. - Одягнутись після уроків йому складно, тому він чекає поки всі дітки підуть і вчитель чи асистент йому допомагає. Він повноцінний учень класу і ми хочемо, що особливі дітки були самостійними. Однокласники підказують, якщо потрібно, допомагають. 

Допомагає асистент

- Я у жодному разі я не асистент дитини, а саме вчителя, - пояснює асистентка. - У мене тісна співпраця із вчителями-предметниками. Наприклад, якщо вчитель приділяє більше уваги діткам із особливими потребами, то я допомагаю іншим, і навпаки. 

Марія Семкова - учителька із географії. Розповідає, що мріяла працювати із дітками з дитинства, дуже їх любить. І коли їй запропонували посаду асистента вчителя у клас до діток із інклюзивними потребами, то вона без вагань погодилась. 

- Я хвилювалась, чи знайду спільну мову із особливими дітками. Але все вдалось, - каже жінка. - Проте зауважу, що дітки із особливими потребами дуже прив’язуються до асистента, тому потрібно їх змінювати час від часу. 

Соціальний педагог та психологиня Олена Олійник пояснює, що велике навантаження лягає саме на плечі асистентів. 

- Вчителі мають бути терплячі та позитивно налаштовані. До цих діток потрібно виявляти більше турботи. Також ми зобов’язані співпрацювати із батьками. Ми завжди дізнаємось, як відбувався процес виховання та розвиток дитини, - каже психологиня. - Діти толерантно підходять до дітей із особливими потребами. Проблемних ситуацій не виникало, звісно, бувають різні незначні нюанси. Та можу зауважити, що з кожним роком діти стають добрішими. Навіть у першачків вже змінена свідомість, вони позитивно реагують на таких діток

Також у цій школі із дітками займається реабілітолог фізичними навантаження та логопед. А ще певну кількість годин на тиждень ці дітки займаються із психологом. У кабінеті логопеда є стіл для малювання піском, різні настільні ігри та інший дидактичний матеріал.

У школі кажуть, що, звичайно, інклюзивна освіта потребує розвитку, більшого фінансування.

- Нам потрібно більше фахівців, - каже заступниця директора. – Цього року нам ще вистачає вчителів, асистентів, одного логопеда та психолога. Але, якщо наступного року прийде ще декілька діток із особливими потребами до нас навчатись, то потрібно буде збільшувати штат працівники, а на це, звісно, необхідне фінансування.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.