Час тріумфуючого свинства

Один побіжно кинутий погляд на ланцюжок новин за день на будь-якому сайті здатен переконати в найголовнішому: ми живемо (живемо?) в епоху торжества підлості, нахабства і банального людського свинства.

Урочисті постаті суддів, котрі, не вагаючись і з відчуттям виконаного професійного обов’язку, присуджують п’ять років ув’язнення за злочин, що не йде у жодне порівняння з діяннями, за які «свої» і «потрібні» люди обмежуються сміховинними штрафами;

Нескінченна тяганина із засудженням місцевого «князька», чия «п’яна» їзда призвела до загибелі юнака, залишивши його рідним довічну скорботу вкупі з майже утопічною надією, що зло таки мусить бути покаране; 

Демонстративне й безкарне свавілля нових «господарів життя» на кожному кроці.
Шановні, ви прагнете змін, зокрема, щиро обстоюєте принцип місцевого самоврядування? Але ж у наших умовах це, найперше, означає безроздільне і нічим не обмежене панування місцевих «рішал», серед яких навряд чи відшукаєш інтелігента в окулярах із замріяним поглядом, котрий у хвилину релаксації полюбляє зіграти на фортепіано Шопена чи Моцарта – радше знайдеш «волохату» лапу з нахабною пикою і відповідним лексиконом. І в оточенні відповідного штибу компаньйонів. А якщо вони панують, то це означає, що можна сміливо забути про всі завоювання «Революції Гідності». Все. Відшуміло. Закінчилося. Є час для масової ейфорії та ентузіазму, поїздок добровольців на Майдан, «Пливе кача по тисині», збору пожертв і здачі донорської крові – і є час для панування звичного свинства, який не має часових обмежень.

Щиро кажучи, хочеться кудись втекти з цієї божевільні, від усіх цих «биків» на громіздких «джипах» і «мерсах»; від урочистих фізіономій депутатів у вишиванках, які спершу разом співають гімн, а потім дружно і солідарно узгоджують «потрібні» рішення; від усього того мороку і болота під ногами, що у нинішню пору діє особливо депресивно. Втекти кудись, щоб не бачити всього цього і не стикатися щоденно з цією гидотою. Але – я не сирійський біженець, яких нині, зціпивши зуби, приймає у себе толерантна Європа. Я, як стверджують у приступах ораторського красномовства оті, одягнуті задля випадку у вишивані сорочки, «народився на благословенній землі», яка канючить у тієї ж Європи хоча б якийсь безвізовий режим. Що ж я, невдячна тварюка, не ціную цього!?

А що, даруйте, цінувати? Можливість жити серед тріумфуючого свинства?