Перебування в маршрутному таксі займає таке ж вагоме місце в моєму житті, як і сніданок, прогулянка, читання ранкової преси.
Будь-яка маршрутка має свій внутрішній устрій, мов окремий незалежний інститут соціуму. Керівник (водій), народ (пасажири), привілейований клас (пільговики), неформальний лідер (хтось із заднього сидіння, який завжди викрикне: “Шеф, скільки можна стояти, поїхали”), духовенство (сьогодні у автобус ввійшов святий отець: “Слава Ісусу Христу”, - привітався, “Передаємо за проїзд”, - побожно відповідав водій). Отець посвятив святою водою стійку для грошей та квитків, чим і розплатився за проїзд. І це не поодиноке свідчення духовності. Не так давно трапився випадок, коли, увійшовши всередину, я поклав біля водія свої звичні 2,50. Піднісши голову, помітив образочок, який заступав жовту наклейку із ціною. З-за нього виднівся червоний кут одинички. Я перепитав ціну за проїзд, - у відповідь водій відверто неохоче повернув мені гривню здачі, адже, як виявилось, маршрутка була соціальною. А оскільки це був образочок святого Миколая, то мабуть водій такий чином натякав на те, що ось та "зайва" гривня неодмінно буде віддана ним на благодійність, оскільки цей святий відомий своєю турботою про дітей та благочинність.
Також у мене є уже звична ранкова компанія. Це бабуся із внучкою. Мала завжди розказує напам'ять дитячі віршики, на що жінка, відвертаючись до вікна, просить ту повторити, і додає: “Не спіши, давай ще раз з інтонацією”. Гігантський чолов'яга, який так голосно розмовляє по телефону, що я уже дізнався ім'я його доньки, про неполадки у його газовому лічильнику і що він читає Ільфа та Петрова. Також є ще третя, судячи з усього, студентка, яка майже завжди щось їсть і навіть, коли я її не бачу, по запаху мандаринового соку можу вирахувати її присутність. Останню я недолюблюю, адже вона жодного разу не поділилась.
Найцікавіше тут те, що користуючись громадським транспортом іншого міста, я по звичці шукаю цю трійцю. Адже я хочу почути новий віршик, взнати, чи замінили газовий лічильник і сподіваюсь таки на шматочок мандаринки… І наша спільна ранкова поїздка в маршрутці – це частина мого життя…
