Ті, хто за нас переживають – їх вже небагато

Спочатку їх, звісно, було більше. Вони пильнували чи вдягнули ми шапку, чи пообідали, чи склали портфеля і поробили уроки. Їх обходило чи чистий на нас одяг і чи вистачає нам компоту, лущили нам горіхи і вибирали найкращі ягоди. Вони пекли нам яблука на розпеченій кухні і поправляли комірець перед виходом з дому. Вони завжди дивились нам вслід, ті, що за нас переживали, а ми цього просто не помічали, бо дуже рвались у світ.
Ті, хто за нас переживали – вони були непомітні і робили своє незримо, на других планах. Вони чекали нас зі шкіл і з дискотек, вдавали, що вже сплять, а самі уважно ловили кожен звук. Вони прикладали нам руку до лоба, знали усі наші звички і розставляли нам смачне по наших шляхах і пильнували ями і згладжували гострі кути.

Ті, хто за нас переживали, зникали по-одному, як тіні, гасли як вікна у старих хатах і навіть у тому було їх своєрідне пережиття за нас, щоб не залишати самих отак різко, одразу.

Ми виросли на їх теплих долонях і відчутті абсолютного щастя.
Багато з них, близьких, вже далеко.
Тих, хто за нас переживали.

Коментарі (0)

Тернопіль - місто ні про що. Як тільки ми пробуємо зобразити наше місто для туристів символічно - це одразу стає прекрасно видно....

Спочатку їх, звісно, було більше. Вони пильнували чи вдягнули ми шапку, чи пообідали, чи склали портфеля і поробили уроки....

Миколайські дні - гарна ілюстрація дорослого життя для дітлахів, просто вони ще того не розуміють. Метаморфози, котрі відбуваються...

Із настанням холодів пошук тепла стає чи не найосновнішою функцією і екзистенційною метою Homo Frosticus, Людини Мерзнучої. Мистецтво...

Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up