Одкровення патріарха сучасної української літератури

«Нам усім пощастило» – таку назву має нова збірка інтерв’ю відомого письменника Юрія Андруховича, у яких він висловлює свої погляди на суспільно-політичні події в Україні. Тернополянам книгу презентували 19 вересня у книгарні «Є». Упорядкував її Василь Карп’юк, редактор – Ярослав Довган. Спеціально для цього видання Ростислав Шпук зробив фотосесію з Юрієм Андруховичем, так з’явилася світлина, яка стала обкладинкою, а дизайн виконала Ольга Гордієнко.

Вибрані розмови і пророчі слова

• Сьогодні до нас приїхав патріарх Юрій Андрухович, отож нам усім пощастило, – так розпочав презентацію арт-менеджер книгарні «Є» Юрій Матевощук, передаючи слово модератору й упоряднику новинки, письменнику та видавцю Василю Карп’юку.

До речі, вибрані розмови з Юрієм Андруховичем не лише дозволять глибше пірнути в розуміння текстів письменника, а й покажуть еволюцію поглядів сучасного інтелектуала, що вражає своєю безкомпромісністю і надихає оптимізмом.

• Коли ми під’їжджали до Тернополя, в машині пролунала відома пісня «Братів Гадюкіних», так ми зрозуміли, що вже близько до «файного міста», – зауважив модератор. – Книга «Нам усім пощастило. Розмови з Юрієм Андруховичем» є продовженням серії, започаткованої у 2015 році з видання «Радість контакту. Розмова з Тарасом Прохаськом». До новинки увійшли інтерв’ю за певний проміжок часу. Тут не йшлося про часові рамки, а про певну сюжетність, змістовність і актуальність.

Значну частина вміщених у книжці текстів з’являлась не лише в Інтернеті. Інтерв’ю з Юрієм Андруховичем ретельно відбирали.

• Мої шухляди заповнені великою кількістю газет і журналів із моїми публікаціями, – розповів  Юрій Андрухович. – Я щоразу борюся з ідеєю винести це все на смітник. Усі ці текст у свій час «сколихнули повітря», хоч зараз вони стали згортками старого жовтого паперу.  Але мене завжди щось зупиняє: а раптом комусь  колись це знадобляться.

Як зазначив письменник, книжка могла бути втричі товстішою, адже з неї відсіяли дві третини текстів. Тож вибрані інтерв’ю – найкращий вибір із усіх можливих.

• Я брався створювати серії книг з інтерв’ю тому, що вони здаються мені важливим документом, – пояснив Василь Карп’юк. – Якщо відкривати та читати ці тексти, то можна зрозуміти, які думки були в той чи інший час. Нерідко я знаходив слово пророк. І хоч якби пафосно воно не звучало, проте ще в 2009 році Юрій Андрухович передбачив події, які збулись через кілька років.

Як підтвердження видавець навів цитату: «На мою думку, без силового втручання Росії нічого не станеться, але воно видається неминучим. Припускаю, що через усі ці проблеми ми пройдемо між 2015-2020 роками. Буде складна ситуація, але ми вийдемо з цього урешті нацією. Єдине, що я думаю, нам вже сьогодні варто готуватися до втрати Криму. От тільки кримських татар шкода покидати напризволяще».

• В жодному разі тут не варто вбачати якихось містичних джерел, – прокоментував Юрій Андрухович. – З духами я не спілкувався, спіритизмом не займався в жодній компанії. Мабуть, усі ці передбачення є результатом аналізу реалій плюс уява. Письменники – це люди, які мають здатність мислити сюжетами та історіями. Зазвичай ці історії вигадують, але роблять їх дуже правдивими. Отож наведена цитата, це той випадок, коли варіант розвитку подій видається можливим, і ти про це говориш.

Про скандали і коментарі

Патріарх сучасної української літератури додав, що у 2009 році це його передбачення пройшло непоміченим і не викликало суспільного резонансу. Його дивує парадокс: чому, коли іноді говориш про одне й теж саме, в одному випадку це не викликає жодного скандалу, а в іншому – ті ж самі висловлювання провокують хвилю агресії.

• Коли до тебе звертаються по інтерв’ю, то значить тим ти й цікавий, що будеш говорити те, що думаєш, – каже Юрій Андрухович. – Але раптом виявляється, що цього не пробачають. Раптом шквали, гнів. Мені час від часу доводиться через це проходити. Я не можу цього уникнути, бо постійно намагаюся висловлювати якісь гострі судження. Але 90% сказаного мною не викликає жодного ефекту. Аж раптом в момент, коли ти не сподіваєшся, довкола твоїх суджень виникає «шура-бура». Це дуже химерний закон того, як сьогодні існують будь-які тексти в мережевих спільнотах.

На момент роботи над книжкою активно обговорювали тему інтерв’ю письменника, котре опублікували на сайті УНІАН. Наразі після публікації на сайті «Збруч», що стосується мови та ідентичності народу, з’явилась нова тема для обговорення. Спочатку Юрій Андрухович ігнорував гнівні коментарі, але згодом таки вирішив відповісти.

• Я не можу не дізнаватися і сховати голову в пісок від того, що відбувається з моїми публікаціями і особливо тоді, коли це вихлюпується через край, – каже він. – Те, що розпочалося наприкінці серпня було епічне, і я не впевнений, що воно ще на сьогодні не зовсім вляглося. Звісно, що коли під твоєю публікацією є 4-5 коментарів, то ти можеш легко «махнути рукою» і не дивитися на них. Але коли на кожному кроці ти чуєш своє прізвище, то вже не сховаєшся і таки доводиться хоча б деякі з цих «нападів» вивчити, прочитати, зрозуміти чого від тебе хочуть.

На думку Андруховича, в такому випадку потрібно виступати не з виправданнями, бо насправді вони ще ніколи нікому не допомогли. Тому письменник в такій ситуації завжди є тим, хто щось завинив і має це пояснити. Тож потрібно формулювати відповідь не як виправдання, а як демонстрацію того, що ти писав і чим займався. Відповідаючи на різні закиди, пан Андрухович дає додаткову аргументацію своїм прихильникам, оскільки опоненти не дуже цікавляться його коментарями.

З письменником нещодавно трапився випадок, коли його колонку сприйняли за образливу, хоч писав її з абсолютною симпатією до героїв. Пан Юрій навіть пожартував із цього приводу, мовляв, існує певна категорія людей, які ніби вдягають якісь «окуляри» і витягують із прочитаних текстів ненависть. Для нього залишається загадкою, чи роблять вони це правдиво, чи це частина якогось плану.

Болить конфлікт, що роз’їдає нас

Юрій Андрухович прагне знайти пропорцію, у якій кожна наступна книга буде несподівано іншою, ніж попередня. Читачі, які полюбили попередню, мають полюбити і наступну. Це – ідеальний проект, якого зараз йому вдається досягати лише частково.

Наразі найболючішою темою для Юрія Андруховича є суспільні проблеми, пов’язані з конфліктом на сході України.

– Цей конфлікт роз’їдає нас, через постійний трафік зброї і самогубства учасників АТО, – стверджує письменник. – Покладатись на те, що все «розсмокчеться», – це насправді повільне вбивання. Я не буду закликати брати зброю і йти напролом, бо це нереалістичний план, а авантюрний. Власне над цим мені хочеться і далі міркувати.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.