Українські письменники – птахи на дротах, каже Тарас Прохасько

Так звані розмовні книги у світі існують вже давно. Однак в Україні вони тільки-тільки почали з'являтися. І навіть ці перші спроби – вже досить гідно оцінюють, адже збірка інтерв'ю Прохаська під назвою «Радість контакту» ввійшла до ТОП-10 книг 2015 року за версією українського видання американського ділового журналу Forbes. В чому ж секрет успіху цієї книги, нам розповів сам письменник.

– Жанр розмови автора із журналістом зімітував у своїй «Таємниці» Андрій Андрухович ще в 2007 році. І як показав досвід, такий формат книги цікавий читачам. Тож коли Василь Карп'юк (співзасновник видавництва Discursus – авт.) запропонував зібрати в одну книгу деякі мої інтерв'ю, я вирішив, що це гарна ідея, – розповідає Тарас Прохасько. – Тож Василь лише дописав ще вступне слово – і книга з'явилася на світ.

Дурнуваті питання і мудрі відповіді

Однак письменник одразу ж попереджає: журналісти зазвичай ставлять доволі класичні запитання, на які важко вигадувати щораз інші відповіді, тому навряд чи в «Радості...» читачі знайдуть для себе щось дуже змістовне чи ґрунтовне.

– Від запитань, навіть незручних, я ніколи не відмовляюся, однак намагаюся вивернути відповіді на них так, як це зручно мені, – зізнається автор. – Я взагалі маю домашнє чемне виховання, яке зводиться до єдиної мудрості: «якщо в тебе щось запитують, то обов'язково треба чемно відповісти,» – мене так навчили батьки (сміється –авт.).

Хоч на питання журналістів Прохасько і не скаржиться, однак дорікає, що навіть оперативну і термінову роботу потрібно робити з любов'ю. Та й щось цікаве можна викрутити з будь-чого і навіть із розмови з письменником, книг якого ти в очі не бачив.

– Це як в тому анекдоті: щоб стосунки склалися, спершу треба спитати про їжу, тоді про сім'ю, а тоді – щось мудре. Тому я прихильник того, що навіть дурнуваті питання можуть змотивувати до дуже цікавих відповідей. Приміром, я з радістю відмітив, що тепер питання вже ставлять на вищому рівні, аніж кілька років тому. Якщо раніше на презентаціях в інститутах мене запитували, хто мені більше до душі: блондинки чи брюнетки, то тепер запитують, що мене надихає (сміється – авт.).

Українські автори між собою не б'ються

Великою проблемою українського літературної сфери є те, що в нас немає повноцінних критиків.

– У нас навіть із кухонними розмовами про літературу не склалося, – з жалем у голосі каже пан Прохасько. – То що вже говорити про відсутність газет та журналів про літературу? Ні, звісно, є певні спроби, однак аналізують нові книги українських авторів зазвичай люди, які шукають лише стилістику, які не хочуть розуміти новаторських методів та цікавих ходів. Радує, що молодь почала активно читати, що є для кого писати, однак поки до тієї самої Польщі нам ще ой як далеко!Що ж до того, чи є певна конкуренція між сучасними українськими авторами, Тарас Прохасько стверджує, що ні, однак письменники зважають на колег.

– Це як той віршик про півня та шпака, пам'ятаєте? «Ти не вмієш так, як я, так, як ти, не вмію я,» – ось так і ми: кожен має свою сферу діяльності, кожен творить в своєму стилі і на чужу територію не зазіхає. У нас є чітке розуміння свого місця в літературі. У нас повна відсутність гіперавторитетів, Звісно, є автори, які більше популярні серед молоді, інші – серед зрілих людей. Однак це нормально, так і має бути.

Від летаргії до соцмереж

Українських письменників Прохасько порівнює із птахами, які сидять на електродротах – вони між собою не б'ються, бо живуть паралельно один одному.

– Хоча, я знаю людей, які з певною білою заздрістю спостерігають за кількістю лайків у соцмережах – в кого більше (сміється – авт.).

Сам Тарас Прохасько теж має сторінку уFacebook, однак зізнається, що веде її не він.

– Колись у війська Потоцького були шестиметрові списи, і хоч зброя сама по собі грізна, однак абсолютно незручна – з ним неможливо навіть розвернутися. От моя сторінка в соцмережі для мене, як той спис, – я не вмію туди ні зайти, ні щось зробити. Мені той спис – хіба увіткнути на городі, щоб затичити фасолю (сміється – авт.).

Масову любов до соцмереж Прохасько порівнює із... попередніми століттями. Каже, що у XVIII столітті було багато випадків, коли люди впадали в летаргію, постійно з'являлися нові новини про те. що от знову когось живцем закопали.

– А потім воно якось потрохи пройшло, так і ми зараз – кожен зареєстрований в півдюжині соцмереж, однак скільки ще років ми там будемо активними? З часом це все перетвориться на елекронний цвинтар. Ми не були готовими до того, що всі прилади швидко стають невживтковими. Ще 15 років тому у нас були касетні магнітофони і інформацію ми зберігали на дискетах. А що зараз? Де тепер купити плівку до відповідного фотоапарата? де заправити газовий балон до плити у селі? Отож...

Хоче бути старим мудрим автором

Найбільша мрія Тараса Прохаська – побути старим письменником. Таким старим мудрим дідусем, який ділитиметься життєвим досвідом та матиме авторитет серед читачів різного віку.

– В нашій літературі бракує старечого голосу, притомного, але не маразматичного. Такого, який би казав, мовляв, отак і отак не робіть, хоча знаю, що зробите, але не робіть. Було би добре, якби в цій країні чоловіки доживали до такого віку, коли можуть поділитися з молодшими поколіннями своїми думками, і коли їх ще сприймають всерйоз, – продовжує Прохасько.

Сам Тарас Прохасько закінчив сержанстьку школу, однак зацікавлення має і в інших сферах. Дуже любить міфологію, стоїків і мислителів. Свого часу багато читав їхніх праць, не склалося лише з Піфагором. Адже, як зізнається, математика – то не зовсім його. Тому вища його освіта – біологічна.

– І як біолог я кажу, що наша унікальність в тому, що нас є багато. І я вірю, що неможливо до кінця збагнути задум Творця, тож потрібно просто довіритись йому. Що ж до того, які в нашому житті є радощі, то перша – це самотворення. Робота над собою – свята справа, виточувати стержень у собі повинен кожен, хто хоче чогось досягнути, – стверджує Тарас.

Друга радість – бути почутим. Нема нічого змістовнішого, ніж коли до тебе прислухаються, і коли ти чуєш інших.

– Немає значення: чи ви дасте дві гривні каліці, чи нагодуєте голодну тварину – кожен такий вчинок робить нас сильнішим. Як біолог вам скажу, коли до однієї гілки приживляють інший сорт, то разом виходить щось нове, сильніше і красивіше. Окремо – це всього лише два патики, а разом вони стійкіші і до стихій, і до хвороб, а все тому, що обмінюються власними соками.

Довідка

Тарас Прохасько народився 16 травня 1968 року в Івано-Франківську. У 1992 році закінчив біологічний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка. Один із представників «станіславського феномену». У 2011 році книгу Прохаська «БоТакЄ» визнали книгою року. У 2013 році премією «Книга року BBC» було відзначено дитячу книжку Прохаська «Хто зробить сніг», створену разом із Мар'яною Прохасько.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.