Вишнево-дощова пристрасть по-львівськи

Особливе місто, романтичний настрій, солодкі розмови про любов із присмаком стиглих вишень на вустах, де  дощі розказують старій бруківці підслухані на небі думки та побачені на землі історії про жагучу пристрасть, вони захлинаються від обурення, оповідаючи про зраду й підлість, а львівські вишні-морелі творять дива, поєднуючи людські долі.

Про це та багато іншого йдеться у новій третій книжці серії оповідань про місто Лева – «Львів. Вишні. Дощі» від авторок-учасниць львівського літературного жіночого клубу Дари Корній, Алли Рогашко, Ніки Нікалео, Анни Хоми, Тетяни Белімової, Любові Долик, Анастасії Нікуліної, Наталії Лапіної, Наталії Ліщинської та Світлани Горбань.

Про вишню-морель

У Тернополі в книгарні «Є» книгу нещодавно презентували Любов Долик і Анастасія Нікуліна. Нагадаємо, що це вже третій збірник  серії після «Львів. Кава. Любов» та «Львів. Смаколики. Різдво», що вийшли у видавництві «Клуб сімейного дозвілля». Наразі авторки працюють над новими творами, що увійдуть до наступного спільного видання.

- Насправді «Львів. Вишні. Дощі» – це друга книжка, яку ми написали, – зізналася письменниця Любов Долик. – Проте з технічних причин вона не вийшла минулої весни, а взимку про вишні видавати якось нелогічно. Тому нас попросили написати святкові різдвяні історії з гарним настроєм. До речі, моя різдвяна історія про Віктора Гурняка, який загинув в АТО. Він був другом мого зятя. Це його горе, а також розповідь сестри Віктора стали основою мого оповідання. Це було Різдво родини, яка перенесла болючу втрату.

Цієї весни учасниці львівського жіночого літературного клубу нарешті дочекалися своєї третьої книжки. Її робоча назва була «Львів. Дощ. Морелі». Це мала бути дуже смачна назва, бо морель – то не просто вишня, але оскільки видавництво харківське і  морелі в них – то абрикоси, тому у назві поставили слово вишні.

- Цю книжку ми писали дуже по-різному, – каже Любов Долик. –  Хтось зробив це дуже швидко. От Анна Хома – молода мама, в неї підростає маленька донечка, тому свої історії вона пише миттєво. Настя Нікуліна теж дуже швидко справилася. А я писала, мабуть, найдовше.  Це через те, що з дитинства мама мене вчила: або робиш дуже добре, або не робиш взагалі. Я написала оповідання і дала почитати Тані Белімовій. Вона похвалила, але порадила дещо підправити. Я знову взялася корегувати текст, вдосконалювати, нарощувати. Таким чином з оповідання на 5 сторінок у мене вийшло на 17.

На думку пані Люби, воно вийшло дуже різне, бо і виблискує, і плаче, як вишні під дощем. Вони гарні, соковиті, але мають гіркість і кислинку, як болісні і щасливі моменти її оповіданні.

- Моє оповідання писалося дуже легко, бо в мене вже була заготовка під нього, – зазначила молода письменниця Анастасія Нікуліна. – Весна – це передчуття літа і стиглих палких стосунків, це знайомство, яке може перерости в кохання. Там є моменти з мого життя. Героїня танцює сальсу, якою я теж займалася. У нас у Львові дуже гарно. Вечорами виходиш на вулицю і бачиш – там танцюють, там грають, ідеш – і душа співає. Тому моє оповідання писалось дуже швидко і легко. Я знала, що в мене буде особлива міська легенда про непросту дівчину-мавку в сучасному світі. Мавка – це душа дерева, яка в ньому жив

Мавка і рецепт вишнівки

Оскільки Анастасія Нікуліна дуже любить переінакшувати історії на сучасний лад, тому в неї ця мавка є донькою кам’яних верб – будинків, що ростуть із землі і мають своє коріння в асфальті. Мавка зустрічає хлопця, який нічим не пахне. А мавка може відчувати, як пахне душа людини. Вона може пахнути квітами, полином, бути солодкою чи гіркою, і насправді, не кожен може здогадатися, який запах має його душа. Зустріч мавки з незвичайною людиною закінчиться або втечею мавки, або тим, що хлопець її спіймає, або вона не захоче втікати і таки станцює з ним. Танцювати – це вже особливість іншого міфічного персонажа, з яким читачі познайомляться у творі. Він може або затанцювати до смерті, або в танці пізнати кохання.

Пишучи своє оповідання Анастасія Нікуліна зрозуміла, що в ньому обов’язково має бути рецепт вишнівки, тому знайшла його і помістила в своєму творі.

- Твори Наталії Ліщинської, як і мої більш фантастично-фантазійні, – каже молода письменниця. – В мене це українська міфологія, в Наталки – ще цікавіше. Ми звикли, що слово морель асоціюється з ніжною дівчиною, що це таке дуже красиве деревце з білими квіточками. В Наталки – це чоловік мсьє Морель, з яким вітається кожна жінка. Це таке міцне, кремезне, розкішне дерево. Цікава історія створення цього оповідання. Авторка надіслала три варіанти заготовки, під якими речення: «І тут з’являється прибулець». Ніка Нікалео була дуже здивована. Але коли Наталія Ліщинська написала цей твір, то одна дівчина на першій презентації назвала його геніальним і одразу ж розібрала на цитати.

Оповідання іншої авторки, натхненниці львівського жіночого літературного клубу Ніки Нікалео порівнюють із творами Андерсона. Він дуже любив писати про предмети без душі. Наприклад, про троянду, про гілочку яблуні.

- В Ніки такою героїнею є морелька, – зазначає Анастасія Нікуліна. – Це особливі спогади і почуття, коли до модельки прилітає соловейко. Коли дочитуєш оповідання до кінця, то складається враження, ніби ти все життя прожив біля тієї морельки.

Всі авторки закохані у Львів

Любов Долик розповіла про Тетяну Белімову та її оповідання.

- Я не перестаю нею захоплюватися і дивуватися, бо корінна киянка настільки влучно пише про Львів, так тонко відчуває його дихання та атмосферу, – коментує пані Долик. – Коли Таня приїжджає до Львова на книжковий форум, то любить поселитися у старих занедбаних дворах, щоб потім передати у своїх творах весь колорит львівської говірки. Власне в її оповіданнях відчувається особлива любов до нашого міста, до тих пань, які все хочуть знати.

У збірнику «Львів. Вишні. Дощі» є твори сестер Наталії Лапіної і Світлани Горбань. Кожна з них написала свою окрему історію, хоча, зазвичай, вони пишуть у співавторстві. Сестри родом із Черкас, але дуже люблять Львів і досить влучно пишуть про це місто з його звуками, запахами, атмосферою.

- Ще одна авторка – Анна Хома, – продовжує свою розповідь пані Люба. – Вона є майстинею несподіванок, віртуозної динаміки і сюжету, який захоплює. Я би порівняла її з гірською річкою. Вона настільки швидка і чиста, неймовірна і дуже небезпечна. Я кілька разів перечитувала її оповідання і щоразу по-іншому його сприймала. Це історія про те, як жінка знаходить свого коханого і бореться за нього. Але в сюжеті є дві жінки. І назва «Інша» змушує замислитись, хто ж та інша, і хто виходить переможцем у двобої за коханого. Це своєрідна психологічна шарада. Анна вражає своєю манерою швидкого розвитку подій і несподіваного повороту.

Підсумовуючи усе сказане на презентації, Любов Долик наголосила, що головною дійовою особою  в процесі написання творів усіх авторок книжки «Львів. Вишні. Дощі» є читач, тому дуже важливо, аби йому було смачно, цікаво, світло і до душі.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google