Доброволець з Тернополя, який пройшов Іловайськ, пише книгу та відкриває кондитерську

- В 2014-ому році, після Майдану, зібрались групою хлопців. Ми спершу на Крим хотіли їхати. З ножами, бо більше нічого не мали, - розповідає Петро Орішко. -  Але логіка взяла гору, і ми не поїхали. Коли почалась війна, то ми тією ж групкою почали шукати батальйон, в який можна піти. 

Потрапити в склад хоча б якогось батальйону, як каже доброволець, було складно. Вони заповняли різні анкети. У Києві знімали подобово квартиру і кілька днів ходили по різних інстанціях, щоб потрапити на передову. Спершу вони потрапили в батальйон "Шахтарськ".

- Нам підказала одна дівчинка, яка заповнювала анкети. Її хлопець служив в цьому батальйоні, - продовжує співрозмовник. - Вона зідзвонилась з комбатом. Ми поїхали в Маріуполь і звідти нас забрали прямо в батальйон. Ми тоді були такі молоді, зелені. Думали: "Та, вони ще не розуміють, хто до них їде. Ми зараз війну закінчимо". А зі зброєю справи ніхто ніколи не мав. Чесно зізнатись, то я навіть не вмів магазин знімати з автомата. 

"Були добре обмочені підгузники"

Чоловіка зробили командиром групи. Коли видавали зброю, як зізнається Петро, то йому навіть було соромно, бо він не розумів, що йому говорять.

- Мені кажуть: "Тобі п'ятірку чи сімку давати?". А я стою і думаю, що сімка, мабуть, щось крупніше, - пригадує чоловік. - І кажу, щоб сімку давали. Це я зараз вже знаю, що це калібр і якими вони бувають.  Нам дали буквально годину на те, щоб пристрілятись, щоб взагалі навчитись стріляти. 

Перший виїзд групи, яку очолював тернополянин, був в Іловайськ. Говорячи про це, чоловік каже, що тоді були добре обмочені підгузники. І там чоловіки насправді зрозуміли, що таке війна і наскільки це страшно. 

- Після Іловайська було багато виїздів, боїв, - каже чоловік. - Я навіть не можу сказати, яким чином склалось так, що моя група була єдиною, в якій не було навіть жодного "трьохсотого". У мене був лише один контужений боєць. Навіть комбат мені казав, що це якась фантастика, бо у кожній групі було, як мінімум, по двоє-троє "двохсотих". Нас завжди ставили першими і ми повертались в повному складі. Як я кажу, нас Бозя любить.

"Без Божої допомоги була б "хана""

Чоловік пригадує, коли лише їхали у батальон, то по дорозі до Маріуопля їм потрібно було зупинитись. Група зупинилась в тещі їхнього побратима. 

- І мені її мама сказала такі фрази, які я по сьогоднішній день пам'ятаю, - каже Петро Орішко. - Каже: "А я за вас не переживаю, ви всі повернетесь цілими". Я ці слова згадав тільки після того, як ми вийшли з Іловайська. Вона сказала, що всі, хто буде зі мною в групі, то всі повернуться. Я тоді на жарт все перевів. А вона мені видала таку фразу, що в мене дуже сильний ангел-охоронець. Я пожартував, що вона з ним спілкується, чи що. А вона, не знаючи мене, сказала, що це мій батько. Я тоді просто потерп. 

Чоловік втратив батька у 12 років і не всі його побратими в групі знали про це. На запитання Петра, звідки вона може це знати, жінка відповіла, що багато чого знає. 

- Насправді я вірю, що без Божої допомоги нам всім там була б "хана", - каже доброволець. - Бо стільки було ситуацій, що ми вже, так сказати, вмирали, у нас в кожного вже стільки днів народження, що ми втомились би їх святкувати.

Чому добровольцем, а не на контракт

Коли батальйон "Шахтарськ" перейменовували в "Торнадо", більша частина групи разом з тернополянином вийшла зі складу батальйону. Вони приїхали додому, відпочили і пішли воювати в "Правий сектор", теперішню "Українську добровольчу армію". Там вони були майже до кінця 2017-ого року. 

На запитання, чому не пішов на контракт, Петро каже, що не хоче образити військових зі Збройних Сил, але добровольцем він себе вільніше почуває.

- Навіть на передовій. В мене є мій комбат, якому я довіряю, мій командир і я знаю, що їхні дії не коригують якісь генерали, - каже чоловік. - В мене просто інше бачення. А статус учасника бойових дій не дуже то і хвилював мене. У мене є статус учасника-добровольця. Але скажу так, якби не голова однієї з громадських організацій Катя Бойко, то я б навіть і не намагався отримати його. Я розумію, що статус учасника бойових дій має кожен, хто має "блати". А, коли показують посвідчення учасника-добровольця, то чітко розумієш, що це бойова людина, яка була на передовій. 

Пише книгу, знявся в кіно

Зараз чоловік у резерві в складі "Української добровольчої армії". І, як каже він сам, при потребі, він кине все і знову поїде на передову. А поки живе у Києві, пише свою книгу про події, починаючи з 2014-ого року.

-  У книзі йтиметься про групу розвідників, про їхні подвиги і про любов на війні, - каже Петро. - Я уже завершую писати книгу і мені деякі режисери пообіцяли, що відзнімуть фільм.

Петро Орішко навіть спробував себе у ролі актора у військовому детективі "Позивний "Бандерас". Вихід фільму у прокат планується восени 2018 року. 

- Я був в Широкиному і познайомився з художником, - розповідає чоловік. - Він дізнався, що я пишу книгу, розповів про те, що знімають кіно. І запитав, чи не хотів би я редагувати сценарій. Я погодився. Був консультантом режисара з військової частини. А потім мені запропонували роль. Коли я потрапив за куліси, то мене затягнуло. Ми подружились зі всією знімальною групою, акторами. Ми в Києві зустрічаємось, як випускники після школи. Тепер чекаємо на прем'єру фільму. 

Ще терополянин знімався у соціальному ролику "Завжди на захисті". Зіграв головну роль.

- А поки я займаюсь відкриттям власної кондитерської у Києві, - додає чоловік. - До війни я займався рестораним бізнесом. Це те, що я вмію робити найкраще. Це буде кондитерська з чоловічим характером. 

У кондитерській працюватимуть АТОвці і назва кондиреської теж незвчина - "Бородатий татко". 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.