І хто не хоче світла?

Все! Нарешті стало зрозумілим, для чого стояв євро майдан. Не для того, щоб віддати Крим Росії, не для того, щоб лилася кров і гинули люди, і навіть не для того, щоб остаточно розколоти наш народ. Просто потрібно було знайти хоч якийсь привід, щоб заборонити діяльність Комуністичної партії України. Ті, хто назве таке твердження перебільшенням, хай спробують довести протилежне. Тільки без демагогічної водички, а чітко і конкретно. Так, як усі тверезомислячі люди здатні аргументовано пояснити суть того, що зараз відбувається довкола комуністичної ідеї. Отож, короткі відповіді на кілька чітких запитань.

1.Що відбувається?
Ідіотизм! Підкреслимо, це не лайка і не образа, а термін. Гляньте у словник. «Ідіотія» з грецької перекладається як «невігластво», «неосвіченість». Лише безнадійний невіглас і повний неук може говорити про заборону комуністичної ідеології. Бо абсолютно нічого про неї не знає. Що забороняти? Рівність, вільна від гнобителів людина, братерство між народами, гарантоване місце праці з гідною платнею, рівний доступ до знань… Все це як релігія. Його неможливо скасувати чи заборонити. Тим паче, що комуністична ідеологія багато в чому співзвучна з християнськими цінностями. На відміну від націоналістичних ідейок, які войовниче суперечать християнству.

2.Кому воно вигідно?
Олігархії та її обслуговуючому персоналу з профашистських політиканів. Якщо не брати до уваги саму цю горстку багатіїв та їх челядь то виявиться, що рівень життя трудового народу в Радянській Україні був незрівнянно вищим. І жили тоді за правилами, які нині відомі під узагальненою назвою «європейські цінності». Тому все це намагаються оббрехати, спотворити до невпізнанності, щоб люди не мали з чим порівняти свою нинішню нужденність. І паралельно позбутися єдиної політичної сили, яка вважає експлуатацію людини злочином.

3. Яким буде суд?
Неправедним! Бо твердження про нібито причетність комуністів до сепаратизму абсолютно безпідставні. І Крим ганебно здали, і кривавий конфлікт на Донбасі спровокували та не вгамували у зародку зовсім інші політичні сили. Їх і треба судити за злочинну діяльність чи бездіяльність. А комуністи за визначенням завжди були і залишаються партією потужного і продуктивного розбудовування держави. Яскравий приклад – сучасний Китай. На одному наріжних каменів комуністичної ідеології написано: «Спершу думай про Вітчизну, потім про себе». Ну і хто з сучасних можновладців погодиться жити за так правилом?

4. Що скаже цивілізований світ?
Відповідь коротка – див. пункт 1!
5. Куди зайдемо?
Тут можливі два варіанти.
Перший – оптимістичний. Справедливість переможе одразу. Судилище трісне як мильна бульбашка. Тоді популярність комуністичних ідей різко зросте. В тому числі й через фактор переслідування олігархічною владою. В поєднанні з тактикою «закручування гайок» та непопулярними реформами це призведе до масового просвітління. Буржуазна пропаганда втратить свій вплив на свідомість людей, вони відчують себе творцями власної долі. У підсумку конституційним шляхом буде усунуто антинародну владу й Україна стане на шлях побудови соціально-орієнтованої держави, де загальнолюдські цінності служитимуть всім, а не вузькому колу обмежених осіб.
Другий варіант – болісний і тривалий. Компартію заженуть в глибоке підпілля і оточать інформаційною блокадою. Тоді випестувані олігархією профашистські структури почнуть пожирати своїх господарів. «Закручування гайок» та непопулярні реформи викличуть масове обурення. Чим скористаються усілякого штибу радикали, підсунувши в якості засобу порятунку вила чи гасло «Нація – понад усе!». У підсумку гноблення залишиться, але стане кривавим. А оскільки ця компанія добровільно влади не віддає, її доведеться змітати силою. Щоб повернутися до реально гуманістичної ідеології й будувати соціально-орієнтованої державу.
Розумію, обдурені пропагандою читачі звинуватять автора в ідеологічній упередженості. Скажуть: «Не любите націоналістів, тому так пишете!» Так, не люблю. Але не один я про це пишу і писав. А й, наприклад, безперечно видатний діяч періоду існування Української Держави 1918-го року В’ячеслав Липинський. Він ніколи не був комуністом. Скоріше навпаки. Але дав українському націоналізму блискучо нищівні характеристики. Спершу в мене був намір процитувати кілька з них. А потім вирішив вмістити текст повністю. Він того вартий. Бо торкається також кількох інших важливих сторін суспільного буття, а водночас навдивовижу співзвучний з нашим часом. Цей лист В’ячеслава Липинського синові свого близького друга, подаю в такому вигляді, в якому його вміщено у джерелі. Тобто, нічого не виправляючи. Сподіваюся, євреї, росіяни та поляки повірять в мою повагу, як комуніста, до усіх без винятку національностей і з приводу вживання в оригіналі неприємного їх слуху слів нічого поганого про мене не скажуть. Зате дуже цікаво, що скажуть апологети націоналізму!

В’ячеслав ЛИПИНСЬКИЙ
 
НАЦІОНАЛІЗМ, ПАТРІОТИЗМ І ШОВІНІЗМ
 
* Подається за публікацією в ж-лі «Поступ» (1927, № 1—2).
 
(Лист п. В. Липинського до п. Богдана Шемета, писаний у Райхенау дня 12. XII. 1925 у відповідь на поставлене питання)
 
Дорогий Богдане! Листа Вашого одержав. Дуже тішуся, що Ви піддержуєте зв'язок з Н. Н. і іншими своїми однолітками і товаришами. Як я вже Вам згадував в переднім листі, на Вас, молодих — вихованих уже в українських сім'ях і українських традицій — спаде колись тяжке завдання берегти і продовжувати ті традиції в тому хаосі, який лишиться на Україні по упаду большевизму. Про це тяжке завдання Вам слід уже тепер думати і до нього заздалегідь приготуватись. А найкращий спосіб підготовки — це єднання від часів молодості і вироблювання в собі спільними силами однакового методу думання і ділення. В той спосіб Ви, молоді, ввійдете в життя як організована сила, що зможе стати ядром, біля якого відбуватиметься кристалізація й упорядкування українського хаосу. Коли навіть у таких державно сильних націй, як англійці і москалі, ядро держави могли творити тільки люди, що спільність, єдність і організованість одержували в ранній молодості (звісні англійські гімназії, петербурзький пажеський корпус, кадетські корпуси і т. д.), то що ж доперва говорити про потребу такої спільності від молодечих літ у нас — нації з такими страшно слабими державними інстинктами і традиціями. Отже, тому тішуся з того, що Ви відчуваєте потребу такого єднання, такої, коли можна так сказати, корпоративності, і дуже, дуже заохочую Вас це діло якнайбільше енергійно продовжувати.
Розуміється, завжди дуже радо готов я допомогти чим зможу в цій Вашій праці і дуже Вас прошу завжди повною щирістю звертатись до мене з питаннями, які мучать.
В цьому свому листі Ви порушили незвичайно питання націоналізму і шовінізму, на яке постараюсь тут коротко відповісти. Націоналізм буває двоякий: державнотворчий і державноруйнуючий — такий, що сприяє державному життю даної нації, і такий, що це життя з'їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого — націоналізм жидівський, польський і український. Перший є націоналізмом територіальним і політичним, другий є націоналізмом екстериторіальним і віроісповідним. Перший — я називаю патріотизмом, другий — шовінізмом.
Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава — Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить?
Це значить перш за все, що Ваш націоналізм мусить бути опертий на любові до своїх земляків, а не на ненависті до них за те, що вони не українські націоналісти. Для Вас наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи полонофіл (оцей, як Ви його звете: Малорос і Русинн) аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитись від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і свій розум напрягти на те, щоб найти порозуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи полонофілом — іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на те, щоб поза межами України найти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів чи полонофілів.
Шовініст робить навпаки: він завжди во ім'я націоналізму порозуміється з чужинцем проти свого земляка. Приклад: галицькі шовіністи, які їздять до Варшави просити помочі проти місцевих галицьких «поляків». Такого роду націоналізм унеможливлює існування Української Держави, бо загрожені союзом «українців» з чужинцями місцеві москвофіли і полонофіли завжди покличуть з далеко більшим успіхом чужинців проти «українців» і знищать державну незалежність України.
Далі шовінізм український різниться від шовінізму польського і жидівського, які він наслідує, тим, що він не має таких глибоких культурних і економічних коренів, що дали би йому змогу стати сильним віроісповідним і економічним рухом, як останні. Культурні коріння України в народі українськім не глибше від коренів Руси, і коли почати грати на почуттях, на емоціях, на «національній вірі», то на Україні переможе завжди «Союзъ русскаго народа», а не «Союз українського народу». Шовінізм український, який є націоналізмом на моду лавочників (жидівське гасло: «свій до свого») і на моду живучих од вівтарів «національної віри» інтеліґентів, доведе політичну ідею України до загибелі, бо ані дійсні «бакалейщики», ані до чогось здатні інтеліґенти на Україні шовінізмом українським не захопляться. У нас він буде репрезентований завжди типами Донцових і тому подібних озлоблених і егоцентричних (закоханих у собі) людей, які своєю безсилою злобою все творче, життєздатне на Україні від України відганятимуть.
Отже, будьте патріотом, а не шовіністом. Бути патріотом — це значить бажати всіма силами своєї душі створення людського, державного й політичного співжиття людей, що живуть на Українській землі, а не мріяти про витоплення в Дніпрі більшості своїх же власних земляків. Бути патріотом — це значить шукати задоволення не в тім, «щоб бути українцем», а в тім, щоб було честю носити ім'я Українця. Бути патріотом — це значить перш за все вимагати гарних і добрих учинків від себе як від українця, а не перш за все ненавидіти інших тому, що вони «не-Українці». Врешті, бути патріотом, це значить, будучи українцем, виховувати в собі перш за все громадські, політичні, державнотворчі прикмети: віру в Бога і послух Його законам, тобто духові вартості; далі вірність, твердість, сильно-вольність, дисципліну, пошану для своєї традиційної Влади (монархізм), загалом кажучи, лицарськість — тобто політичні вартості. Натомість бути шовіністом — це значить прикривати свою духовну пустку (безрелігійність) і своє політичне руїнництво: отже, зрадництво, хиткість, безвольність, отаманію, самозакоханість, кар'єризм, здекласованість — фанатичними вигуками про «неньку Україну», про «рідну мову», про «ми українці!», про клятих «москвинів і ляхів» і т. п. Борони Вас, Боже, від такого роду «націоналізму», який може принести тільки те, що вже приніс: руїну України. Те саме, напевно, каже Вам і дядя Сергій у розмовах про шовінізм, про які Ви в свому листі згадуєте.
(Тут пропущено згадку про одного турка, який думав перекласти на турецьке «Листи до братів-хліборобів» і через п. Б. Ш. звертався в тій справі до їхнього автора).
Наближаються Різдвяні Свята і Новий Рік. Позаяк мій час на кореспонденцію тепер дуже обмежений, то, певне, не зможу вже перед тим до Вас ще написати і тому вже тепер шлю Вам найсердечніші святочні та новорічні привітання і бажаю Вам багато сил духовних та фізичних, успіху в Вашій праці, молодечої віри та бадьорості і якнайбільше патріотизму, а якнайменше шовінізму.

В.Липинський.