Розпочну з сільської бувальщини. Жили собі на сусідніх обійстях дві жіночки – Калина та Горпина. Коли вони сварилися через щось, то їхні «дружні перемовини» чуло все село. Після кожного «раунду переговорів» сусідки довго не розмовляли одна з одною. Втім, були два нюанси, які визначали характер їхніх стосунків навіть у періоди «холодної війни».
На подвір’ї Калини стояла криниця, з якої брали воду і сусіди, в тому числі й Горпина. А через двір останньої пролягала стежка, яка значно скорочувала шлях на ставок для качок Калини. Отож, навіть після найзапекліших сварок Горпина брала відра і йшла по воду до колодязя Калини. А за годину Калина, з прутом в руках і з дотриманням «режиму тиші», гнала через подвір’я Горпини своїх качок до ставка.
Так і живуть добрі сусідки, мабуть, донині…Ота сільська історія чимось нагадує економічні відносини між Україною і ОРДЛО (окремі райони Донецької і Луганської областей - ред), які призвели до блокади залізничних шляхів. Начебто ми в стані війни з сепаратистами і з російськими «добровольцями», і список загиблих з обох сторін щодня поповнюється…а торгівля між Україною і непідконтрольними територіями йде жвава; обидва «воюючі табори», як доводилося чути, не від того, щоб «побаловаться» контрабандою…Звісно, у значної частини суспільства це викликає протест. А самі оті напівлегальні економічні відносини дістали промовисте визначення - «Бізнес на крові».
Втім, нещодавно довелося почути й іншу думку, спресовану у короткий анекдот: «Петре, продай патрони, бо нема чим в тебе стріляти». Ця жартівлива фраза наштовхує на серйозні думки. Очевидно, «гібридна» війна, що вже три роки триває на сході України, диктує свої неписані правила. На перший погляд усе видається просто неймовірним: «Свободные ДНР и ЛНР» (як вони себе називають) продають «киевской хунте» вугілля, а за виручені кошти… споряджають своїх бойовиків. Та ще й сплачують податки…в українську казну. Є від чого голові піти обертом.
Тут неминуче дійдеш неприємного висновку: очевидно, те, що діється, вигідне обом сторонам конфлікту. А якщо вигідне, то й конфлікт може тривати бозна скільки. Щодня повідомляють про поранених та загиблих? Ну, це побічні втрати, без яких не обходиться жоден бізнес. Кажете, що це бізнес на крові? Але ж тої крові менше, ніж щодня ллється на наших «мирних» автошляхах… Трохи моторошно стає від таких думок і починаєш розуміти людей, які блокують залізничне сполучення з окупованими територіями.
