Про наболівше

Так давно не писала. Бо не писалось. Життя здавалось таким чудовим. Море вражень і позитивних емоцій. Нові відкриття та звершення. Світ був таким надзвичайним. Та, мабуть, я просто свято у це вірила. Вірила, що все прекрасно. Не помічала проблем, уникала найменших розчарувань. Так мене і накрило величезною хвилею, де легені раз через раз намагаються набрати повітря. Та важкувато якось. Так легко було не помічати, що відбувається навкруги. Почнемо із фатального: війна. Я старалась взагалі у це не вникати. Писала слова на підтримку бійців, та якось не сильно допомогло. Що раз думаю про те, коли це все закінчиться. Настав момент і я відчула себе у цій шкурі.  Мої рідні були там, на волосині між життям та смертю, та я сиділа в затишній домівці і намагалась стримувати той біль. А скільки таких сімей?!Волосся на голові ставало дибки коли у новинах чула про черговий обстріл. Серце просто затерпало. Дякувати Богу, що живі. Але ж є такі,  що їх більше немає із нами. Але я завжди казала: Господь забирає найкращих.... Вічна пам’ять героям!

Здавалося пройшло вже більше року, можна було б і звикнути до війни на Сході. Але боротьба триває не тільки там. Напередодні виборів відбувалось щось жахливе. Росла така велика конкуренція, що претенденти на місце під сонцем, мабуть,готові були продати душу дияволу. Це як в дитячому садочку - момент випадку. Коли лунає музика і ти намагаєшся не прогавити, коли вона вимкнеться, щоб встигнути сісти на стілець і вважати себе переможцем. Мене настільки обурив той факт, що люди й справді не усвідомлюють, що самі робляться звірами та агресорами. Проходячи вулицею свого міста я помітила, як роздають газети однієї християнської партії. Ніколи не переглядала газет із агітацією. Але так, як я людина віруюча, вирішила розгорнути і глянути краєм ока. Мене це просто вивело із себе. Партія не намагалась розповісти про себе, якось вплинути на свідомість тернополян, щодо вибору в їх сторону. Вони просто вирішили принизити міського голову за його нечесне правління. Ну люди добрі. Ви є християнська партія! Як же заповіді Божі: не осуджуй, не обмовляй. Не можна старатись когось принизити для підняття власного авторитету! Зробіть краще добрі справи і покажіть прикладом, що ви можете змінити наше майбутнє. В одній із соціальних мереж я помітила публікацію на сторінці дівчини, яка написала: "Політики! Досить засмічувати під'їзди рекламними листівками та газетами, а зробіть щось і справді корисне: відвідайте лікарні, сходіть у притулки, допоможіть потребуючим, бодай щось на благо людей, так що б могли сказати: « Ось ці, справді варті бути при владі». І я з нею цілком згідна! Не займайтесь обговоренням хто кращий, а хто гірший. Доведіть на вчинках, бо слова не варті нічого.
Помітила також, що всюди розповсюджують фото житла Сергія Надала. Але чомусь ніхто не помітив палацу, що поряд із будинком. Ніхто не скаже чий він, і за які кошти куплений. Тернополяни перестаньте жалітись на Ваше погане життя. Подивіться, скільки людей живе у приватних будинках, до того ж не розвалених з обмеженою життєздатністю, а величезних маєтках, з гігантською площею, шикарним садом, із ландшафтним дизайном та прекрасним оформленням своєї домівки.І хто тут такий бідний і  нещасний. Гляньте, як виглядають тернопільські жінки. Більшість годинами сидять у салонах, мають найновіші  ґаджети і одягаються у дорогих бутіках. І Ви ще кажете. що у Вас не все в порядку. Та кожен другий їздить на дорогій іномарці. Перестаньте рахувати чиїсь гроші. Чому Ви не можете вслідкувати за своїм життям? Візьміть собі за правило: якщо твій сусід встає рано, то будь добрий прокидатись  ще раніше! Можливо, мої слова - це дещо перебільшення, бо й справді є й люди які живуть не найкраще. Але вони більше задоволенні своїм життям, як ті, хто має всі можливості, щоб жити, а не існувати.

Але найгірше відбувається у середині нас. Люди перестали цінувати сім'ю, родину. Не має моральних цінностей. Зараз у світі панує злоба та заздрість. У мене ніколи не було проблем із цим. Я вважала свою родину дружньою,згуртованою, та що там, найкращою. Невже важливішими стали якийсь клаптик землі, хата, господарство, що вони готові горло перегризти один одному. Точаться сварки, образи, прокльони. А за що? За авторитет. Хто ж все ж таки візьме гору. Хто буде жорстокішим?! Також мені було до сліз образливо, коли не заслужено на тебе зводять наклеп. І це не чужі люди, а рідні. Коли ти перестаєш подобатись. Коли не правильно одягаєшся, не так виглядаєш, в поганому ВУЗі навчаєшся, робота не відповідна, друзі не ті, та все твоє життя когось не влаштовує. І ти намагаєшся вилізти із цього багна. Але твої виправдання нікому не потрібні. Та це напевне на краще. Навіщо щось комусь доводити. Головне, щоб твоя совість була чиста. Але чому? Ніхто зараз не готовий потішитись твоєму успіху, й, справді, радіти, коли ти щасливий, бути добрим, люб'язним, щирим. Таких слів мабуть вже не існує у сучасному світі. Зараз набагато крутіші дешеві «понти». Коли батьки заробили гроші, і все для любих дітей, які, а ні на грам цього не цінують. Але так буває. Бо той, хто немає, дорожить останньою дрібницею. Так вже влаштований цей світ. Мабуть, заради цього ми, молоде покоління, маємо ламати стереотипи і самі будувати майбутнє, своє щасливе майбутнє, щоб хоча б нам жилось комфортно.