Та скільки тих націоналістів!

Ті, хто називав Тернопіль націоналістичним містом, повинні нині або публічно покаятися, або присоромлено мовчати. Це вже залежить від рівня чесності кожного індивіда. До речі, те саме варто зробити й тим, що називали ВО «Свобода» ідеологічною партією. Щось не видно там чітко визначеної ідеології! Принаймні, відчутного поширення націоналізм у нас в місті не отримав. До речі, а що воно таке, отой націоналізм? Жодних визначень з часів СРСР чи з сучасних документів КПУ не наводжу принципово. В часи тотальної антикомуністичної пропаганди більш переконливо звучатимуть вислови відомих історичних постатей, які є авторитетними для самих націоналістів. Скажімо, президент Центральної Ради Михайло Грушевський писав дослівно таке: «Дикунська мораль націоналістів, що велить боротися проти чужого насильства, проти пониження і поневолення свого народу, але оправдовувати всяке насильство з свого боку…». Але найбільш розлогу характеристику цьому ганебному явищу дав В’ячеслав Липинський у листі до Богдана Шемета (http://community.livejournal.com/ua_monarchist/13996.html). Говорячи про націоналізм, як моду дрібних крамарів, а також інтелігентів, що живляться від вівтарів «національної віри», він переконливо стверджував, що «ані дійсні «бакалейщики», ані до чогось здатні інтелігенти» в Україні українським націоналізмом не захопляться. І далі, увага (!): «У нас він буде репрезентований завжди типами Донцових і тому подібних озлоблених і егоцентричних (закоханих у собі) людей, які своєю безсилою злобою все творче, життєздатне на Україні від України відганятимуть». Вже майже 90 років минуло від часу написання цих слів. Але як підтверджує їх правдивість поведінка нинішніх «свободистів»! Врешті сутність націоналізму можна пояснити на простому побутовому прикладі. Кожну особистість в суспільстві шанують за її таланти і здібності. А якщо хтось ні на що путнє не здатен, то починає хвалитися тим, в чому нема жодної його заслуги. Наприклад: «Мій тато майор, а твоя мама двірничка!». Або: «Я народився в місті, а ти селюшка!». І найпростіше: «Я українець, а ото всі москалі!». Такого ніколи не скаже людина освічена, інтелігентна. Тому й не приживається у нас націоналізм, попри його шалену пропаганду. Ну, хіба трішки серед вузького прошарку, просвітління якого ще попереду. Це підтвердили і недавні вибори президента. За їх підсумками у Тернополі тих, кого можна віднести до націоналістів стало на кілька десятків тисяч менше, ніж було восени 2012 року на парламентських виборах. Куди ж вони поділися? Хтось розчарувався, хтось розібрався в системі «свій – чужий». Але є ще й люди, яких банально приваблює радикалізм. От подобається їм, коли хтось такі гасла висуває, що вони аж п’янять свідомість. Так от ці просто змінили орієнтацію. От гляньте на рівень політичних симпатій до Олега Ляшка в середовищі наших земляків. Він набрав аж 10,12 % голосів. От вам і вся ідеологія! Вила виявилися сильнішими за націоналізм.