Аби допомогти бійцям, малювали Зарваницю

Михайло Кузів написав на пленері в Зарваниці більше 25 робіт

Серед учасників – тернополяни: архітектор Михайло Нетриб’як, фотохудожник Олег Снітовський, художники Богдан Ткачик, Олег Курдибаха і Михайло Кузів. Куратор пленеру Микола Шевчук – із Теребовлі. Також тут працювали художники Богдан Бринський з Івано-Франківська, Костянтин Могилевський з Луганська (зараз проживає в Бучі під Києвом), Віктор Гвозденський з Рівного, Леонід Павленко з Києва.

Усі учасники – відомі і заслужені митці, лауреати обласних, всеукраїнських і міжнародних премій. До речі, в групі було чимало педагогів. Так, Леонід Павленко викладає живопис у Київському інституті ім. М. Бойчука, Богдан Бринський – у Прикарпатському університеті, Михайло Нетриб’як і Михайло Кузів навчають студентів у Тернопільському педуніверситеті на кафедрі образотворчого мистецтва і дизайну, Микола Шевчук – у Теребовлянському вищому училищі культури.

– Досвід завжди є, адже пишеш певну пору року, враховуєш багато нюансів, з фотографії так не напишеш, як з натури. Тому ми з Михайлом Нетриб’яком, який, до речі, виконав прекрасні акварельні роботи, будемо передавати практичні знання нашим студентам, – розповідає учасник пленеру Михайло Кузів.

Обмежень у тематиці не було: художники зображали архітектуру комплексу, деякі митці писали ікони. Були й квіткові пейзажі. Кожен творив так, як вважав за потрібне, але все мало бути на тему Духовного центру в Зарваниці. Деякі роботи організатори пленеру продали під час благодійної виставки-продажу для потреб бійців АТО. По дві праці художники залишили Марійському духовному центру для створення музею духовного живопису. Одну з робіт Михайла Кузіва подарували Блаженнішому Святославу, а роботу Богдана Ткачика – владиці Василю Семенюку. Деякі твори митці доопрацьовуватимуть у своїх майстернях.

Прокидався о пів на шосту ранку

Михайло Кузів за два тижні пленеру написав більше 25 картин. Дві з них експериментальні – у стилі імпресіонізму.

– Коли потрапляю у такі духовні місця, як Зарваниця, настрій завжди піднесений. Там хочеться працювати. Втоми навіть не відчуваєш, можеш писати з ранку до вечора, – розповідає Михайло Кузів. – У Зарваниці я не вперше. Був на пленерах у попередні роки, але вони були короткими – на півдня чи день. Тоді це був своєрідний екстрим. І ця робота, можливо, була не настільки проаналізована, не був знайдений найвдаліший ракурс, щоб намалювати справді так, як собі уявляєш, як хочеш передати це місце. А тепер протягом двох тижнів була така благодать, бо був час сконцентруватися, вибрати те, що хочеться передати -  величність собору, велич цілого комплексу. Тому у своїх роботах я робив акцент на всьому ансамблі. Натхнення ми черпали від святої землі Зарваницької. Також сприяла творчості чудова атмосфера й умови для пленеру, які створили священики.

Весь ансамбль зобразити не просто, зазначає художник, бо він дуже широко представлений. Щоб охопити комплекс, потрібно відходити на далеку дистанцію, але тоді зникають деталі. Тому художники робили багато спроб зобразити весь ансамбль здалеку й окремі фрагменти Зарваницького комплексу - церкви і каплиці - зблизька. Вибирали різний час дня, щоб було різне освітлення – вечірнє, ранкове, полудневе.

– Коли хотілося зробити ранкову роботу, коли сонце лагідне, треба було о пів на сьому вже розкласти етюдник, щоб до дев'ятої закінчити. Бо тоді сонце змінює ракурс і тіні будуть іншими, – продовжує пан Кузів. – Потім фіксували полудневе сонце. А вечірні роботи були ще іншими – сонце освітлювало протилежний бік собору. Працювали навіть тоді, коли був дощ – дописували деякі місця картин у приміщенні.

Зарваницю завжди хотілося малювати сонячною, пригадує художник.

– Зранку прокинувся, і перше, що робив, дивився у вікно, чи є сонце. Так само робили колеги, адже від цього залежало, якою буде робота, – каже Михайло Кузів. – А в останній день захотілося зробити квіткову роботу, і я написав мальви. Пішов у село з колегою з Києва, щоб написати ці українські квіти. Вийшла непогана робота. Там мальви ростуть і біля невеличкого музею, і біля дворів. Також ходили писати парафіяльну церкву.

Без віри картина нещира

Художники кажуть, що малювання в Зарваниці особливе. Ніби якась сила веде пензель, а рука художника – лише інструмент у її руках. Зіткнувся з цим і Михайло Кузів.

– Був такий випадок: спека неймовірна, мені хотілося знайти місце в затінку, бо коли сліпить сонце, немає вітру, висока температура, то працювати дуже важко. Та щось ніби підказало стати на сонячному місці, і робота вийшла однією з найкращих, – розповідає художник. – А якось малював уранці, обрав місце, але думав, чи не буде надто скромним цей вид. І вже хотів йти звідти, але щось не відпускало. Розклав етюдник і таки зробив роботу, якою тішуся. Виходить, що все згори запрограмовано.

Крім того, як каже художник, без молитви не можна писати такі святі місця. Має бути глибока віра і любов до того, що робиш, захоплення святістю цього місця. Без цього не можна, бо не буде від серця. Робота без віри не викликатиме належних емоцій, не буде “дихати” Зарваницею, тим величним духом святості. Тож коли пан Кузів розповідає студентам, що керує художником при малюванні, то вказує на знання, досвід, натхнення і ту ауру, яка над тим місцем витає в той час, що дає людині потрібну енергію і поштовх до робити. Тобто вчить керуватися декількома факторами. А головне – чи душею прийняте те, що хочеш робити. Якщо ні, то краще перечекати момент.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.