Фіалку „Бляха Мухою” не назве

Щороку Олена Лєбецька виводить 25-30 сортів фіалок. Її фіалки популярні в Україні і закордоном. Зокрема і тернопільські колекціонерки пишаються тим, що мають у своїх колекціях фіалки Олени Лєбецької з Вінниці.

- Колекціоную фіалки багато років, а селекцією займаюся з 1996 року, народилася дитина і я, як кажуть, осіла вдома, - розповідає селекціонерка. - Перший мій досвід в цій справі - хотіла отримати жовту фіалку. Відомо, що гену жовтої фіалки немає, але виділяють жовтий колір в геномі рожевого: коли він слабкий, виходить жовта фіалка, хоча це ген рожевого кольору. Але досягти цього візуально ефекту дуже важко. Коли ген дуже сильний – виходить рожева квітка, коли надто слабкий – виходить біла, тобто цей жовтий колір дуже важко вловити. Багато селекціонерів хочуть свою жовту фіалку і я теж хотіла жовту, схрестила два сорти і отримала перші свої „Золотые облака”. Для мене це було дуже радісно, бо вийшла квітка гарної форми, з гарним жовтим відтінком, який яскравіше проявляється з віком квітки.

Мріяла стати художницею

Перші результати схрещування отримала у 2000 році, а в 2004 вперше показала свої роботи  на виставках в Одесі, Вінниці. Її підтримали гарними відгуками і жінка захотіла займатися цією справою далі.

Тепер її фіалки замовляють колекціонери і з Америки, Німеччини, Іспанії.

• Я - людина інтуїції, - розповідає пані Олена. - Побачила дві квітки, відчула, що результат має бути цікавим, і схрещую їх. Роблю те, що мені подобається. Я ніколи не планую квітку, яка буде добре продаватися, бо хтось таку хоче, виводжу ті сорти, які подобаються мені. Якщо результат мого смаку подобається ще комусь, це прекрасно. Мене дуже радує, що результат моєї роботи люди оцінюють.

Олена Лєбецька мріяла стати художницею, та двічі не пройшовши за конкурсом в Києві та Петербурзі, вирішила зайнятися рослинами.

• Не поступила в Києві, бо конкурс був величезний - тоді сталася аварія на ЧАЕС і без конкурсу йшли всі медалісти і чорнобильці. Потім рік займалася, і вступала в Мухінське училище в Петербурзі, але і там не вийшло. Значить - не доля, зате реалізувала себе в іншому, - розповідає пані Олена. - Квіти люблю з дитинства. Скільки себе пам’ятаю, завжди садила якісь рослини. Раніше ми жили в Грузії, а там був дуже гарний ботанічний сад. Ще була зовсім дитиною, викопувала різні рослини і  висаджувала в себе на балконі, а коли приїжджали до бабусі, то пробувала вирощувала троянди.

Власних більше 500 сортів

Вдома в окремому фіалковому будиночку у неї росте одночасно близько 5 тисяч рослин.

• Це був сарайчик, а чоловік преобладнав його суто під фіалки, ми зробили опалення, відремонтували дах, тепер там є дві кімнати – в одній великі рослини, в іншій малі, - каже вона. – Чоловік дуже багато допомагає. Коли я їду на виставки, він поливає рослини, загалом робить усю важку роботу, привозить горщики, грунти, також допомагає з замовленнями.

Олена Лєбецька розповідає, що після п’яти сотень рахувати власні сорти перестала, хоча дотримується думки, що сортів має бути небагато, і кожен з них має мати свою родзинку. В селекції переважно працює на своїх сортах, також використовує „свіжу кров” і з зарубіжних колекцій, і нові сорти, але вони йдуть як проміжна ланка. Розповідає, що старається продовжувати ту лінію у власних фіалках, яку започаткувала раніше. Якщо є наприклад лінія червоних фіалок, то покращую її далі і схрещує з ними.

Пані Олена вдома має навіть не всі свої сорти. Багатьма з них милується через Інтернет. Колекція постійно скорочується, бо потрібне місце для вирощування нових сіянців.

– Але колекціонери тримають в своїх колекціях старі сорти, бо ми їх любимо, навіть не важливо, скільки ти на ньому заробиш, якщо любиш, то будеш тримати в колекції. Я наприклад не можу відмовитися від своїх сортів 10-річної давності, бо люблю їх, хоча необов’язково, що використаю їх для новинок.

Її часто запитують чому одна рослина дорожча, ніж інша.

- Новий сорт коштує дорого, бо він ретельно відібраний, перевірений, в нього вкладено дуже багато праці, тому він повинен окупатися, - пояснює співрозмовниця. - До речі, селекціонер заробляє на новому сорті рік – потім він йде в люди і ціна падає. Але все відносно, фіалка – це ж не діамант, це квітка, є якісь розумні межі ціни листка, рослини.

Як герої „Зоряних воєн”

• Назвати фіалку складніше, ніж виростити її, - розповідає селекціонерка. – Тому що багато гарних назв можна сказати „розібрали”. Важко придумати щось оригінальне і неповторне. Не люблю повторитися з іншим селекціонером, але інколи це трапляється, адже всієї селекції ми не знаємо, десь з середини 60-х років почалася інтенсивна селекція фіалок. Тому трапляється, що попадаєш на назви, які вже використовувалися, що не зовсім приємно. Але якщо вже сорт пішов в люди, і так трапилося, то його не переіменовую.

Дуже допомагають назвати нову квітку гарні назви кольорів, квітів, літературних творів і їх героїв, опер і їх героїв, героїв міфології, назви відомих творів і навіть кінофільмів.

- Я навіть маю кілька фіалок з  назвами героїв з „Зоряних воєн”, до речі, планую мати їх усі, щоправда Джабба Хатта не буде, - сміючись відповідає пані Олена.

Часто поетичні назви шукає у віршах або придумує сама. Але на деякі назви все ж має табу, тобто вона точно знає, як не назве свою квітку.

• Є такий сорт російської, а тоді ще радянської селекції „Бляха Муха”, от вона розквітла і автор напевно вигукнув „Ех, бляха муха!” , так і пішла назва, - розповідає Олена Лєбецька. - І дивно, що інколи саме завдяки такій назві шукають квітку.

Вона любить іншого плану назви, щоб було мило, поетично. Не любить демонічних назв, бо вважає, що не варто називати квіти якимись потойбічними силами, бо недобре таку енергію приносити додому.

- Я дуже люблю читати, література – це ще одне моє хобі, - каже пані Олена. – Дуже люблю гарні твори зі глибоким смислом, психологічні твори.

Захоплення фіалками приносить їй радість.

- Це дуже потрібно любити. Всі селекціонери, з якими спілкуюся на виставках, кажуть, якщо ти це не будеш любити, ти цим не будеш займатися ні за які гроші, - каже селекціонерка, - тому що ти прив’язаний до рослин, ти не можеш надовго поїхати, немає ні відпочинку, ні відпустки, часто доводиться працювати вночі. Це робота брудна, ніколи не буде в тебе ніякого манікюру, хоча є люди, які вміють працювати в рукавичках, та я не вмію. В чомусь доводиться собі відмовляти, але якщо ти любиш цю справу, то це не важливо. Важливо інше. Головне в моїй роботі – це відчуття очікування дива, яке виростила власними руками.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.