Як емігранти із Канади фінансували тернопільських вояків у Першу Світову

Найбільше місце в книзі зайняла маловивчена історія Шевченкового загону, прозваний австрійськими офіцерами “Наші гайдамаки”. Дослідник розповів, що у військовій кампанії 1915 року воювала ціла рота добровольців із Канади. Ті, українці які встигли розбагатіти на чужині, вирішили підтримати Україну. Австро-Угорська імперія обіцяла дати українцям обмежену автономію у своєму складі, за умови формування добровольчих загонів із галичан та співчуваючих їм. Декілька бізнесменів, родом із Тернополя — Володимир Ківач, Іван Оснанський, Петро Тримба — вирішили взяти справу у свої руки.

Багатії із Оттави сформували Шевченків загін із тернопільських юнаків та ветеранів цісарської армії. Емігранти поставили себе в двояке становище - з одного боку платили спеціальний військовий збір на потреби військ Антанти, з іншого допомагали ворожій автро-угорській армії. Тому збір добровольців відбувався таємно і був доручений автрійській розвідці. В Тернополі були розклеєні оголошення, які закликали молодих чоловіків, записуватися на важку фізичну роботу. Тільки на співбесіді дізнавались, що можуть послужити патріотичній справі. Відсоток відмов був всього лиш 10 %. Загін воював на Волині та Закарпатті, брав участь у марші до Дніпра. Чисельність загону коливалося від 2 до 4 тисяч, в найскладніші дні боїв за Рахів в загоні лишалось 80 чоловік. Загалом через ряди Шевченкового загону пройшло 35 тисяч чоловік, 20 тисяч із яких загинули на полі бою. Наприкінці 1916 року за даними австрійських архівів, четверо бійців-шевченківців отримали державні нагороди за мужність, а Сергій Луків за порятунок війського складу був удостоєний честі особистої аудієнції у імператора. Також йому перепала пожиттєва військова пенсія.

- Коли престарілий Іван Франко відправляв свого сина в січові стрільці, він написав гімн стрілецтва “Зозулині діти стають на диби”, - розповідає Станіслав Клименко. - Коли керівництво стрілецтва відмовилося від пісні, Шевченків загін заплатив класику гонорар і став йти в бій під звуки його маршу. Герб загону повторював старий символ запорізького козацтва - воїна із мушкетом за спиною і шаблею. У канадійців була надія, що їх дітище стане зародком майбутньої професійної української армії. А раз так, то потрібно було підтримувати символічний зв'язок із козацьким військом. В загоні були прийняті звичні для козацьких часів звання хорунжого, сотника. Голова штабу звався генеральний писар. Керівник загону тримав при собі залізну булаву, яку відлили на заводі в Едмонтоні. В шевченківців був власний тренувальний полігон на території сучасного села Біла для муштри новачків і відпрацювання тактики. Також була невеличка медична бригада із двох хірургів та десятка медсестер.
Після початку україно-польської війни фінансування припинилося і добровольці розсіялись по різних частинах Української Галицької армії.

- Охололи канадійці до свого проекту після проголошення Польщею власної незалежності в листопаді 1918 року. Вони побачили незацікавленість Великобританії та Франції в утворенні ще однієї країни на сході Європи. Після Жовтневої революції Польща стала необхідна європейцям, щоб стримувати російські комуністичні орди. Поява України ускладнювала б політичний пасьянс, і розпилювало б антибільшовицькі сили.

Хоча Шевченків загін для багатьох істориків залишився дрібним, курйозним епізодом Першої світової війни, він не залишився без наслідків для вітчизняної історії. Кажуть, що офіцери цього формування уже в 40-х роках заснували найбільш боєздатні боївки УПА.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.