Готуємо піцу "Маргарита"

Піцу „Маргарита” я раніше не любила. Можливо, тому, що не довелося скуштувати смачної.  Не любила доти, поки не потрапила у тратторію „Тісто”, що відкрилася на вул. Грушевського у квітні. Спробувати цю піцу мене переконав кухар Володимир Жох. Він сказав, що „Маргарита” є основою для інших піц. Тож оцінювати усі варто саме за тим, як готують цю.

Основа меню цього закладу — італійська кухня. Тож і більшість страв тут мають відповідні назви, а у їх приготуванні використовують італійські продукти: борошно твердих сортів, оливкову олію, сири, базилік, соуси „Бальзаміко” і „Песто”, ковбасу — „Салямі ді Наполє”, шинку — прошуто, а також багато інших. 
— У нашому меню — італійські страви домашньої кухні з різних видів тіста, тобто ті, які щодня готує удома кожна італійська сім’я, — розповідає кухар Володимир Жох. — У нас можна замовити дев’ять піц за класичними італійськими рецептами і одну — „Цезар з беконом” — за авторським . Окрім того, кілька видів пасти, салатів і закусок — вони у меню під назвою „антипаста”. А ще равіолі з моцареллою і шпинатом; із кроликом, ньоккі — (схожі на наші ліниві вареники – прим. ред.) з томатами і базиліком; з грибочками та горгондзолою у вершковому соусі; з гарбузовим соусом і пармезаном. 
Інтер’єр, як і ціни у тратторії, —  демократичні. Так, найдорожча піца — Чотири сири” коштує 55 грн. Найдешевша — „Маргарита” — 39 грн. Її вага  400 г.
У меню закладу є домашнє італійське вино за дуже привабливими цінами. Келих смачного білого, червоного чи рожевого вина обійдеться дешевше, ніж бокал пива. І це не випадково. Адже тут прагнуть розвивати культуру споживання вина.
— Італійці усі страви запивають вином, — каже Володимир. — Вино — благородний напій, здатний створювати романтичний настрій та святкову атмосферу. 
Інтер’єр затишним, а страви смачними робить неаполітанська піч із каменю у центрі тратторії. Її виготовив тернопільський ресторатор Михайло Гросуляк. У таких печах можна не тільки пекти піцу, а й готувати чимало різних страв при дуже широкому спектрі температур.
Тісто для „Маргарити”, як і для решти піц, Володимир готує заздалегідь. Звечора він замішує тісто, формує кульки-заготовки вагою 200 г. Складає їх у спеціальний контейнер і ставить на ніч у холодильник. Оскільки тісто дріжджове, то за цей час воно трохи підростає. Наступного дня, як тільки замовляють піцу, кухар розкачує заготовку, а потім розтягує її руками, формуючи з неї тоненьку паляничку. Будь-яка піца печеться у дуже гарячій печі 2-3 хвилини. Готову піцу кухар посипає пахучими листочками базиліка. Ці прянощі, за словами Володимира, надають їй приємного аромату і смаку. Сиру для піци не шкодують. Тож кожна — дуже соковита і смачна. У цьому я мала змогу переконатися.  
Не встигла я відламати шматок „Маргарити”, як кухар поклав переді мною тарілку з якоюсь рідиною. 
— Це суміш оливкової олії і бальзамічного соусу, — пояснив він. — Спробуйте — не пожалкуєте!
Я, не кваплячись, почала смакувати „Маргаритою”. Піца вийшла соковитою і ніжною завдяки моцареллі та помідоровому соусу „Маринаре” власного приготування. А келих білого вина дуже вдало доповнив усю „картину”. 

Скільки чого треба:
200 г заготовка з дріжджового тіста, 3 ст. л. помідорового соусу „Маринаре”, 120 г моцарелли, кілька свіжих листочків базиліка.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.